Тип: Окрема думка
Дата: 12 березня 2026 р.
Статус: Не визначено
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОКРЕМА ДУМКА
(РОЗБІЖНА)
судді Конституційного Суду України Олега Первомайського у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини другої статті 37, статті 45, пункту 12 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402-VIII та окремих приписів Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України
Велика палата Конституційного Суду України (далі - Велика палата) Ухвалою від 12 березня 2026 року № 5-уп/2026 (далі - Ухвала), закрила конституційне провадження у справі № 1-25/2020(395/20) за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини другої статті 37, статті 45, пункту 12 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402) та окремих приписів Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України (далі - Конституційне подання).
На підставі статті 93 Закону України „Про Конституційний Суд України“, § 74 Регламенту Конституційного Суду України вважаю за потрібне викласти окрему думку (розбіжну) щодо Ухвали та низки значущих для цього провадження понять та явищ.
Що ухвалила Велика палата
1. Велика палата закрила конституційне провадження у справі № 1-25/2020(395/20) за Конституційним поданням на підставі пункту 3 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України“ - невідповідність конституційного подання вимогам, установленим цим законом.
2. Обґрунтовуючи свою позицію, Велика палата у мотивувальній частині Ухвали, зокрема, зазначила:
- „автори клопотання зводять свої аргументи до незгоди з обраними законодавцем підходами стосовно законодавчого внормування внутрішньої організації та порядку діяльності Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, що не можна вважати обґрунтуванням тверджень щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) оспорюваних приписів Закону № 1402, КАС України, ГПК України, ЦПК України, КПК України“ (абзац другий підпункту 7.2 пункту 7);
- „цитування приписів Основного Закону України, юридичних позицій Конституційного Суду України без наведення аргументів невідповідності Конституції України оспорюваних приписів закону України не є обґрунтуванням тверджень щодо їх неконституційності (ухвали Великої палати Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року № 2-уп/2023, від 23 листопада 2023 року № 19-уп/2023)“ (абзац другий підпункту 7.3 пункту 7).
Щодо вимоги безсторонності складу Конституційного Суду України
3. За відомим стандартом „видимості безсторонності суду“ правосуддя та конституційний контроль мають не лише здійснюватися неупереджено, а й виглядати такими для стороннього спостерігача.
Неврахування стандарту „видимості безсторонності суду“ в практиці національного органу конституційного контролю, може завдати шкоди його авторитету та довірі до рішень, що він ухвалив.
Оскільки Велика палата і в цьому конституційному провадженні не аргументувала можливості відступу від правила недопустимості процесуального сумісництва, я не підтримав Ухвалу з тієї причини, що вона, на мою думку, постановлена без урахування вимоги безсторонності складу Конституційного Суду України (далі - Конституційний Суд).
Основні аргументи щодо цієї позиції я виклав у своїй окремій думці до Рішення Конституційного Суду від 20 січня 2026 року № 1-р/2026.
Водночас моя незгода з Ухвалою зумовлена й низкою інших міркувань.
Щодо сумнівів в обґрунтуванні Ухвали
4. Конституційне подання надійшло до Конституційного Суду 7 серпня 2020 року (вхідний № 03/395 від 07 серпня 2020 року).
Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду відкрила Конституційне провадження в цій справі ухвалою від 25 серпня 2020 року № 175-2(I)/2020.
Відкриваючи конституційне провадження в цій справі, Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду дійшла висновку щодо відповідності Конституційного подання вимогам статей 50, 51, 52 Закону України „Про Конституційний Суд України“, зокрема його обґрунтованості як складника його змісту [абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Ухвали від 25 серпня 2020 року № 175-2(I)/2020].
Однак через кілька років, а саме 12 березня 2026 року, інший орган Конституційного Суду - Велика палата - дійшов протилежного висновку: Конституційне подання є необґрунтованим.
З огляду на наведене цілком логічним є питання про те, внаслідок яких змін, що відбулись із серпня 2020 року до березня 2026 року, національний орган конституційного контролю змінив позицію у цій справі.
5. Аналіз Ухвали дає підстави для формулювання припущення, що постановлення Ухвали є наслідком зміни чи щонайменше удосконалення конституційної доктрини в питанні оцінки обґрунтованості конституційних подань.
Підтвердженням істинності такого припущення є те, що Велика палата, стверджує „цитування приписів Основного Закону України, юридичних позицій Конституційного Суду України без наведення аргументів невідповідності Конституції України оспорюваних приписів закону України не є обґрунтуванням тверджень щодо їх неконституційності“ та посилається на ухвали Великої палати від 7 лютого 2023 року № 2-уп/2023, від 23 листопада 2023 року № 19-уп/2023 (абзац другий підпункту 7.3 пункту 7 мотивувальної частини Ухвали).
Однак є сумніви в юридичній коректності формулювання претензій до змісту Конституційного подання, що надійшло до Конституційного Суду 7 серпня 2020 року, з посиланням в Ухвалі на акти Великої палати, ухвалені в 2023 році, тобто на кілька років пізніше.
Вважаю, оскільки на момент надходження Конституційного подання до Конституційного Суду та відкриття конституційного провадження у цій справі у серпні 2020 року суб'єкт права на конституційне подання та, відповідно, Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду з об'єктивних причин не могли врахувати юридичну позицію, викладену в ухвалах Великої палати від 7 лютого 2023 року № 2-уп/2023 та від 23 листопада 2023 року № 19-уп/2023, аргументація підстави для закриття конституційного провадження з посиланням на ці акти є помилковою.
Щодо конституційного питання в цьому конституційному провадженні
6. Оспорюваними приписами Закону № 1402 та процесуальних кодексів (Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України) унормовано створення у складі Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду та її діяльність як суду.
Конституційний контекст цього провадження полягає в тому, що ухвалення Закону № 1402 та внесення відповідних змін до зазначених процесуальних кодексів були серед наслідків внесення змін до Конституції України в 2016 році, насамперед до її Розділу VIII „Правосуддя“.
У Конституційному поданні народні депутати України, зокрема, твердять, що частина третя статті 125 Конституції України не містить у визначенні назви і статусу Верховного Суду як єдиного судового органу, структурного підрозділу з окремою назвою „Велика Палата Верховного Суду“, який є самостійним судовим органом і одночасно з Верховним Судом діє від його імені, здійснюючи касаційні та в окремих випадках апеляційні повноваження, а тому зміст оспорюваних приписів є неконституційним, оскільки не відповідає статтям 125 і 129 Конституції України.
Тобто як би парадоксально це не виглядало, у цьому конституційному провадженні Велика палата1 мала перевірити на відповідність Конституції України приписи низки законів, на підставі яких створена та функціонує Велика Палата іншого конституційного органу - Верховного Суду.
__________
1Існування Великої палати як органу Конституційного Суду визначено не безпосередньо конституційними приписами, а приписами Закону У країни „Про Конституційний Суд України“, що ухвалений на виконання вимог статті 153 Конституції України.
7. За Конституцією України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); виключно законами визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (частина перша статті 125); суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя (частина друга статті 125); Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України (частина третя статті 125).
Достатньо згадати лише ці приписи Конституції України, щоб зрозуміти складність та важливість конституційного питання, яке мав можливість розв'язати Конституційний Суд у цьому конституційному провадженні.
Безперечно, наведені в Конституційному поданні аргументи не виглядали надто переконливими для констатації того, що Верховна Рада України, ухваливши Закон № 1402 та зміни до процесуальних кодексів, на підставі яких створена та функціонує Велика Палата Верховного Суду, порушила Конституцію України.
Однак у такому разі Велика палата мала не закривати це конституційне провадження, а продовжити розгляд цієї справи по суті та завершити його ухваленням рішення про конституційність оспорюваних приписів Закону № 1402, Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України.
Потреба у формуванні конституційної доктрини у цьому питанні є актуальною з огляду на інші справи, які вже перебувають та в майбутньому будуть перебувати у провадженні Конституційного Суду.
Висновок
8. Коли щось не складається так, як має бути, або так, як ти це собі уявляв, то на виправдання чи для заспокоєння завжди можна сказати: зате у нас пісні хороші.
Звісно, по суті це нічого не змінить, але, можливо, буде не так сумно.
9. Чи має Конституційний Суд виконувати функцію парламенту та, підміняючи орган законодавчої влади, визначати в своїх рішеннях складники системи судоустрою? Безперечно, ні.
Чи зобов'язаний Конституційний Суд реалізовувати своє повноваження щодо здійснення конституційного контролю?
Аналізуючи ухвали національного органу конституційного контролю, якими відмовлено у відкритті або закрито конституційні провадження, сторонній підготовлений спостерігач вже давно міг дійти песимістичного висновку про те, що якщо Конституційний Суд і зобов'язаний здійснювати конституційний контроль, то не у всіх випадках та не за будь-якими зверненнями. Крім того, вже ухвалене процесуальне рішення про відкриття конституційного провадження може бути в будь-який момент переглянуте, а провадження закрите.
Тобто Конституційний Суд у питаннях відкриття та закриття конституційних проваджень керується доктриною широкого розсуду. Тому для суб'єктів права на звернення до Конституційного Суду відкриття конституційного провадження у справі - це ще не перемога, успіх чи щось подібне. Наразі реалії такі: відкриття конституційного провадження у справі не є, по-перше, імунітетом від закриття провадження, по-друге - гарантією ухвалення рішення по суті справи.
Суддя
Конституційного Суду України
Олег ПЕРВОМАЙСЬКИЙ