Тип: Ухвала
Дата: 11 листопада 2004 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
11.11.2004
(Витяг)
У листопаді 2000 р. К. звернулася до суду з позовом до Б. про повернення подвійної суми завдатку, пославшись на те, що 27 жовтня цього ж року було укладено угоду про завдаток, згідно з якою вона передала Б. 5 тис. 700 грн. у рахунок виконання передбачуваного договору купівлі-продажу квартири, й оскільки відповідачка відмовилась укладати договір, просила стягнути подвійну суму завдатку. У січні 2001 р. позивачка змінила позовні вимоги й просила визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири, мотивуючи це тим, що вона названу угоду частково виконала. Суд своєю ухвалою залучив до участі у справі як співвідповідача співвласника квартири О.
Ворошиловський районний суд м. Донецька рішенням від 8 жовтня 2001 р., яке залишив без зміни Донецький обласний суд ухвалою від 21 червня цього ж року, позов задовольнив: визнав дійсним договір купівлі-продажу, визнав за позивачкою право власності на спірну квартиру та постановив стягнути з відповідачки на користь позивачки 37 тис. 50 грн.
Представник відповідачки - С. подав касаційну скаргу на зазначені судові рішення, в прийнятті якої Ворошиловський районний суд, з яким погодився апеляційний суд Донецької області ухвалою від 16 липня цього ж року, ухвалою від 3 квітня 2003 р. відмовив.
У касаційній скарзі Б. просила скасувати зазначені ухвали через неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у прийнятті касаційної скарги, поданої С., представником відповідачки, місцевий суд виходив з того, що С. не був стороною у справі та не брав у ній участі, а тому не належить до категорії осіб, яким таке право надано ч. 1 ст. 320 ЦПК ( 1503-06 ). Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Конституції ( 254к/96-ВР ) одним із принципів судочинства є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 320 ЦПК ( 1503-06 ) право касаційного оскарження рішень та ухвал мають сторони й інші особи, які беруть участь у справі, а також прокурор і особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання щодо їх прав та обов'язків.
За змістом статей 110, 113 ЦПК ( 1501-06 ) громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників, повноваження яких підтверджуються довіреністю, оформленою відповідно до вимог статей 114, 115 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів справи, касаційну скаргу від імені Б. подав С., повноваження якого на оскарження рішення суду згідно зі ст. 115 ЦПК ( 1501-06 ) спеціально обумовлені у виданій йому довіреності, оформленій відповідно до вимог ст. 114 зазначеного Кодексу.
Зі змісту гл. 12 ЦПК ( 1501-06 ) не вбачається заборони стороні надавати повноваження представнику на ведення справи в суді на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії оскарження рішень суду.
Таким чином, скориставшись згідно із законом наданими їй правами, Б. надала повноваження оскаржити рішення суду належному представнику - С.
На вказане порушення закону не звернув уваги й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 334, 342 ЦПК ( 1503-06 ), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Б. задовольнила: ухвалу Ворошиловського районного суду від 3 квітня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 липня 2003 р. скасувала і направила справу на новий розгляд у суд першої інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.