Тип: Ухвала
Дата: 02 червня 2004 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
02.06.2004
(Витяг)
У серпні 2000 р. Ш.Б. звернувся з позовом до Д.В. та Д.І. про визнання договору дарування 1/4 квартири в м. Одесі недійсним та виселення Д.І. з квартири, зазначаючи, що 26 липня 1993 р. ця квартира була приватизована Д.В., Ш.Б., Ш.О. і Ш.Я. на праві спільної сумісної власності. У травні 2000 р. Ш.Б. дізнався від своєї матері, Д.В., що вона 16 серпня 1996 р. подарувала 1/4 квартири своєму чоловікові, Д.І., який на підставі зазначеного договору дарування був прописаний у спірній квартирі.
Відповідачі позов не визнали й звернулися із зустрічним позовом про визнання за Д.І. права власності на 1/4 квартири, мотивуючи позовні вимоги тим, що на день її приватизації Д.В., Ш.Б., Ш.О. та Ш.Я. мали рівні частки в спільній сумісній власності. Оскільки свою частку Д.В. подарувала Д.І., за ним і слід визнати право власності.
Жовтневий районний суд м. Одеси рішенням від 23 березня 2001 р. в позові Ш.Б. та у задоволенні зустрічного позову відмовив. Апеляційний суд Одеської області рішенням від 17 липня 2001 р. зазначене рішення районного суду скасував і постановив нове, яким позов Ш.Б. задовольнив: визнав недійсним договір дарування від 16 вересня 1996 р. та постановив виселити Д.І. зі спірної квартири.
У касаційній скарзі Д.В. та Д.І. просили скасувати рішення апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, послався на те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю Д.В., Ш.Б., Ш.О. і Ш.Я. Питання про визначення часток у спільній сумісній власності у встановленому законом порядку між співвласниками не вирішувалося.
Крім того, оскільки частки кожного зі співвласників у приватизованій квартирі не визначені, відчуження частки спільної сумісної власності в квартирі в будь-який спосіб без згоди інших співвласників є порушенням прав співвласників квартири відповідно до п. 5 ст. 4 Закону від 7 лютого 1991 р. N 697-XII ( 697-12 ) "Про власність", а договір дарування від 16 вересня 1996 р. укладено з порушенням ч. 1 ст. 55 Закону від 2 вересня 1993 р. N 3425-XII ( 3425-12 ) "Про нотаріат" та п. 30 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджена наказом від 14 червня 1994 р. N 18/5 ( z0152-94 ); зареєстрована в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 р. за N 152/361).
Однак із таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він не грунтується на законі.
Відповідно до ст. 12 Закону від 19 червня 1992 р. N 2482-XII ( 2482-12 ) "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон N 2482-XII) власник приватизованого майна має право розпоряджатися квартирою на свій власний розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, укласти інші угоди, не заборонені законом.
Як встановив суд першої інстанції, Д.В. 16 вересня 1996 р. уклала договір дарування, відповідно до якого передала 1/4 квартири у власність Д.І. на підставі свідоцтва про право власності на житло. Згідно із зазначеним свідоцтвом, власниками квартири на той час були Д.В., Ш.Б., Ш.О. і Ш.Я. Внаслідок цього Д.В. вважала, що вона мала рівне з іншими членами сім'ї право на спірну квартиру.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону N 2482-XII ( 2482-12 ) передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), у тому числі тих, що тимчасово відсутні й за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Оскільки Законом N 2482-XII ( 2482-12 ) не визначено умов, за яких один із членів сім'ї матиме більшу або меншу частку в приватизованому житлі, то частка кожного є рівною.
Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що в цьому конкретному випадку неможливе відчуження частини квартири шляхом дарування своєї частки в жилому приміщенні обдарованому.
Згідно зі ст. 338 ЦПК ( 1503-06 ) суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, якщо останнє постановлене відповідно до закону і було скасовано судом апеляційної інстанції помилково.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим і відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а суд апеляційної інстанції скасував його помилково, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ), касаційну скаргу Д.В. та Д.І. задовольнила, рішення апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2001 р. скасувала, а рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 23 березня 2001 р. залишила в силі.