Тип: Постанова
Дата: 21 січня 2003 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
21.01.2003
(Витяг)
У вересні 2000 р. ЗАТ "Топгаз" (далі - ЗАТ) звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Фірма "Оріон" (далі - ТОВ) заборгованості за поставлений за договором комісії від 22 вересня 1998 р. природний газ у сумі 2 млн. 350 тис. грн. та пені у сумі 698 тис. 462 грн.
У ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 12 млн. 661 тис. 420 грн. заборгованості та 2 млн. 933 тис. 904 грн. пені.
ТОВ проти позову заперечувало, посилаючись на те, що ЗАТ при здійсненні розрахунку суми заборгованості за поставлений природний газ неправомірно застосувало ціни у доларовому еквіваленті та безпідставно не врахувало поставки товарів за договором від 22 вересня 1998 р. в рахунок погашення заборгованості.
Справа у суді розглядалася неодноразово.
В останньому рішенні від 20 грудня 2001 р. господарський суд Дніпропетровської області позовні вимоги задовольнив частково: з ТОВ стягнено 22 тис. 130 грн. боргу, у решті позову відмовлено. Суд також визнав недійсною ч. 3 п. 1 додаткової угоди від 1 квітня 1999 р. N 5 до договору від 22 вересня 1998 р. Рішення мотивовано тим, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. N 1998 ( 1998-98-п ) "Про удосконалення порядку формування цін" (далі - постанова КМУ) станом на 1 грудня 1998 р. ціни, визначені у доларах США, повинні бути перераховані за курсом 3,427 грн. за 1 долар США. Окрім того, ціна повинна бути визначена в абсолютній величині, а застосування формули перерахунку ціни з використанням обмінних курсів іноземних валют суперечить чинному законодавству.
Вищий господарський суд України постановою від 15 жовтня 2002 р. зазначене рішення залишив без зміни.
12 грудня 2002 р. Верховний Суд України порушив провадження за касаційною скаргою ЗАТ, яке просило скасувати постанову Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2002 р. та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обгрунтування скарги зроблено посилання на різне застосування Вищим господарським судом України положень постанови.
Ознайомившись із матеріалами справи, Верховний Суд України визнав, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновок судів про те, що ціни, визначені у спірному договорі в доларах США, повинні бути перераховані за курсом 3,427 грн. за 1 долар США станом на 1 грудня 1998 р. згідно з постановою КМУ ( 1998-98-п ), не відповідає її змісту та суперечить вимогам чинного законодавства.
Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15-93 ( 15-93 ) "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлена заборона на проведення розрахунків між резидентами України в іноземній валюті.
Відповідно до законів України від 3 грудня 1990 р. N 507-XII ( 507-12 ) "Про ціни та ціноутворення", від 27 березня 1991 р. N 887-XII ( 887-12 ) "Про підприємства в Україні", від 7 лютого 1991 р. N 698-XII ( 698-12 ) "Про підприємництво" та від 7 лютого 1991 р. N 697-XII ( 697-12 ) "Про власність" суб'єкти підприємництва вільні у встановленні цін, за винятком випадків, коли ці ціни регулюються державою.
Закон України "Про ціни та ціноутворення" ( 507-12 ) не дає підстав для висновку про державне регулювання цін на природний газ у період його поставки за спірним договором. Тому не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про недійсність ч. 3 п. 1 додаткової угоди від 1 квітня 1999 р. N 5 до договору від 22 вересня 1998 р., який мотивований посиланням на те, що ціна повинна бути визначена в абсолютній гривневій величині, оскільки сторони не передбачили можливості використання іноземної валюти як засобу платежу. Крім того, цей висновок не грунтується на фактичних обставинах справи, оскільки в додатковій угоді від 1 квітня 1999 р. N 5 п. 1 не містить ч. 3.
Зобов'язання провести розрахунки у гривнях за курсом долара на день перерахування коштів передбачено, зокрема, у пунктах 7.1 і 7.2 договору від 22 вересня 1998 р. та в інших додаткових угодах до нього, законність яких у суду сумніву не викликала.
Пославшись на порушення, що містились у положеннях додаткової угоди до договору, суд не навів жодного закону, вимогам котрого суперечили б умови договору. Тобто рішення суду не є обгрунтованими і законними.
Всупереч вимогам ст. 111-5 ГПК ( 1798-12 ) касаційний суд не звернув увагу на те, що на порушення ст. 84 ГПК суд першої інстанції не навів закону, якому суперечить спірна угода, та законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України постанову Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2002 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2001 р. скасував, справу направив на новий розгляд господарського суду першої інстанції.