Про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення

КОЛЕГІЇ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

09.11.2005

(витяг)

У грудні 2003 р. С. звернувся до суду з позовом до Т. і Г., третя особа - відділ паспортної, реєстраційної та міграційної роботи Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення. Позовні вимоги він обґрунтував тим, що Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 12 травня 2003 р. у порядку поділу майна визнав за ним право власності на квартиру в м. Києві. Позивач зазначив, що ця квартира необхідна йому для проживання, а відповідачки, його колишня дружина та її дочка, добровільно виселитися з квартири не бажають, порушуючи таким чином його права як власника квартири. Пославшись на зазначені обставини, С. просив усунути перешкоди в користуванні квартирою, виписати та виселити Т. і Г. зі спірної квартири.

Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 19 лютого 2004 р., яке залишив без зміни Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 22 квітня 2004 р., позов С. задовольнив.

У касаційній скарзі Т. і Г. порушили питання про скасування постановлених у справі судових рішень, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК ( 1501-06 ) 1963 р., що був чинним на час виникнення спірних правовідносин, суд вирішує справи на підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ), інших актів національного законодавства, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому цим Кодексом. У разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює подібні відносини, а якщо такого закону не передбачено в законодавстві України, - виходить із загальних принципів і змісту останнього.

Згідно з вимогами статей 15 та 15-1 ЦПК ( 1501-06 ) 1963 р., суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи: роз'яснює особам, котрі беруть участь у справі, їхні права й обов'язки, попереджає про наслідки, які можуть настати у разі вчинення або невчинення процесуальних дій, та сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, передбачених цим Кодексом.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, вправі змінювати свої вимоги, не порушуючи при цьому прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Таке право мають й особи (за винятком недієздатних і обмежено дієздатних), в інтересах яких заявлені вимоги.

У ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ) 1963 р. передбачено, що рішення суду має бути законним і обґрунтованим.

При задоволенні позову про виселення відповідачок зі спірної квартири й скасування реєстрації районний суд виходив з того, що Т. і Г. зобов'язані звільнити жиле приміщення згідно з вимогами ст. 48 Закону від 7 лютого 1991 р. N 697-XII ( 697-12 ) "Про власність". Проте наведені мотиви не можна визнати обґрунтованими.

Відповідно до ст. 48 зазначеного Закону ( 697-12 ) власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння, та відшкодування заподіяних цим збитків.

Як убачається з матеріалів справи, позивач С. і відповідачка Т. перебували в шлюбі з 18 серпня 1993 р. по 21 січня 2002 р., а відповідачка Г. - донька Т. Позивач просив захистити його право власника п'ятикімнатної квартири шляхом виселення з неї колишніх членів його сім'ї.

Районний суд не звернув уваги на те, що об'єкт власності - жиле приміщення, тому режим проживання в ньому регулюється нормами ЖК ( 5464-10 ).

Розглядаючи питання про усунення перешкод у користуванні квартирою, суд мав з'ясувати, на які передбачені законом підстави для виселення відповідачок посилається позивач, оскільки відповідно до ст. 9 ЖК ( 5464-10 ) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуватися ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством. Задовольняючи позов, суд першої інстанції цих вимог закону не врахував.

Згідно зі ст. 156 ЖК ( 5464-10 ) припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користуватися займаним приміщенням. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. На це положення закону суд також уваги не звернув і не з'ясував, з яких підстав, передбачених нормами ЖК, позивач має право порушувати питання про виселення Т. і Г. зі спірної квартири.

Таким чином, суд не навів переконливих доводів на обґрунтування рішення про виселення відповідачок зі спірної квартири.

З огляду на наведене та керуючись статтями 338, 344, 345 ЦПК ( 1503-06 ) 1963 р., колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Т. і Г. задовольнила: рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 лютого 2004 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 квітня 2004 р. скасувала і справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.