Про накладення штрафу

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

26.01.2006

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого судді Панченка О.Н., суддів Весельської Т.Ф., Карася О.В., Костенка М.І., Степашка О.І., при секретарі судового засідання Клименко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою гр. Х на рішення апеляційного суду Вінницької області від 30 червня 2005 року по справі за його скаргою на постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Вінницького обласного управління юстиції про накладення штрафу, ВСТАНОВИЛА:

У червні 2005 року гр. Х звернувся до апеляційного суду Вінницької області зі скаргою на постанову старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Вінницького обласного управління юстиції від 21 лютого 2005 року про накладення на нього штрафу за невиконання законних вимог державного виконавця та просив скасувати її, як незаконну.

При цьому посилався на те, що 17 березня 2005 року поштою отримав зазначену постанову, з якої дізнався про накладення на нього штрафу в сумі 170 грн. наче б то за невиконання законних вимог державного виконавця при здійсненні тим своїх повноважень щодо вилучення автомобіля, яким він володів відповідно до тимчасового реєстраційного талону від 26 лютого 2004 року. Про необхідність передачі автомобіля, зазначеного в постанові, повідомлений не був.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 30 червня 2005 року в задоволенні скарги відмовлено.

Гр. Х, вважаючи, що при прийнятті зазначеного рішення, суд не повно з'ясував обставини по справі, невірно застосував норми матеріального та процесуального права, подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати дане рішення і постановити нове, задовольнивши його вимоги.

В судове засідання суду касаційної інстанції особи, які беруть участь у справі, не з'явились.

Відділ державної виконавчої служби Вінницького обласного управління юстиції свою позицію щодо касаційної скарги не повідомив, заперечень на касаційну скаргу не надіслав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи гр. Х в задоволенні скарги, суд виходив з доведеності законних вимог державного виконавця та в зв'язку з цим правомірності накладення штрафу.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) визначено, що виконавче провадження - це сукупність органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 5 Закону ( 606-14 ) державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; роз'яснює сторонам їх права і обов'язки.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати відомості та пояснення по фактах невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи інших порушень вимог законодавства про виконавче провадження.

Відповідно до статті 6 Закону ( 606-14 ) вимоги державного виконавця є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Статтею 7 Закону ( 606-14 ) передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз'яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог цього Закону ( 606-14 ).

Дана справа, відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), розглянута апеляційним судом як судом першої інстанції.

В задоволенні скарги відмовлено, виходячи з того, що при винесенні постанови державний виконавець діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), а саме: запропонував заявнику передати ключі, документи та пред'явити автомобіль, а коли він проігнорував його вимогу - склав відповідний акт.

Однак такі висновки суду не ґрунтуються на чинному законодавстві, оскільки законність вимог державного виконавця не може полягати в зазначеному вище без пред'явлення відповідних повноважень на це та роз'яснення прав особі, яка бере участь у виконавчому провадженні.

Дана обставина судом не досліджена та не з'ясована.

Залишився поза увагою суду і факт відсутності посилання у оскаржуваній постанові на пред'явлення державним виконавцем законних вимог гр. Х та виклад їх суті, не перевірено правомірності таких вимог, не з'ясовано процесуальний статус заявника у виконавчому провадженні та підстави керування даним транспортним засобом.

Проаналізувавши положення Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) колегія суддів приходить до висновку, що на громадянина, який не бере участь у виконавчому провадженні, може бути накладено штраф відповідно до статті 88 Закону України "Про виконавче провадження" лише в разі встановлення невиконання саме законних вимог державного виконавця.

Такий висновок колегії підтверджується і положенням, викладеним в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" ( v0014700-03 ), що суд при розгляді справ на постанови державного виконавця чи начальника відповідного відділу державної виконавчої служби про накладення штрафів, передбачених статтями 87, 88 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), повинен виходити з того, що вони не є адміністративним стягненням, а санкцією за невиконання зазначених у цих статтях вимог.

За таких обставин суд безпідставно прийшов до висновку про законність постанови державного виконавця щодо накладення штрафу на заявника за невиконання пред'явлених до нього законних вимог та відмовив у задоволенні скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати вищезазначене, вжити заходів до повного, всебічного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, перевірити обґрунтованість вимог заявника та заперечень представника органу, постанова якого оскаржується, дати належну правову оцінку і постановити рішення в залежності від встановленого та вимог закону.

Керуючись ст. ст. 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), колегія судді УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу гр. Х задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 30 червня 2005 року скасувати, справу за скаргою гр. Х на постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Вінницького обласного управління юстиції про накладення штрафу направити на новий розгляд до Ленінського районного суду міста Вінниці.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.