Про визнання недійсною постанови

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

18.03.2002

Верховний Суд України, розглянувши на відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на постанову Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. ( n0034800-01 ) у справі за позовом КБ "Приватбанк" до Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсною постанови Голови Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України N 6-П від 11 травня 2000 р. "Про результати розгляду справи N 04-26.1-01/2000 про порушення антимонопольного законодавства КБ "Приватбанк" в особі його Черкаської філії, ВСТАНОВИВ:

у червні 2000 р. КБ "Приватбанк" звернувся до арбітражного суду Черкаської області із позовом до Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсною постанови Голови Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України N 6-П від 11 травня 2000 р. Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що оскарженою постановою було визнано, що КБ "Приватбанк" займає монопольне становище в межах м. Черкаси на ринку розрахунково-касового обслуговування установ, організацій та підприємств, які одержують кошти з міського бюджету.

Проте, на думку позивача, ця постанова винесена без урахування обставин справи та з порушенням чинного законодавства, зокрема Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) та розпорядження Антимонопольного комітету України від 10 березня 1994 р. N 1-р ( z0048-94 ) "Про затвердження Методики визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку". При цьому було штучно звужено поняття "ринок".

Рішенням арбітражного суду Черкаської області від 22 серпня 2000 р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою першого заступника голови арбітражного суду Черкаської області про перевірку рішення в порядку нагляду від 12 грудня 2000 р. з мотивувальної частини вищевказаного рішення виключені слова: "Дії позивача щодо встановлення та застосування до різних споживачів різної плати за один розрахунковий документ при проведенні одного платежу кваліфікуються як зловживання монопольним становищем у вигляді встановлення дискримінаційних цін, що обмежують права окремих споживачів, передбачені абзацами 1, 6 статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ). У решті рішення суду залишено без зміни.

Ці рішення та постанова мотивовані тим, що частка позивача на ринку розрахунково-касового обслуговування підприємств, які одержують кошти з міського бюджету, в межах м. Черкаси перевищувала 35 %. Крім того, КБ "Приватбанк" в умовах монопольного становища встановив на свою послугу по касовому обслуговуванню монопольно високу ціну, що призвело до порушення прав споживачів, які зайво сплатили 4746,53 грн.

Постановою судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. рішення від 22 серпня 2000 р. та постанову від 12 грудня 2000 р. арбітражного суду Черкаської області скасовано. Позов задоволено. Визнано недійсною постанову Голови Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України N 6-П від 11 травня 2000 р. "Про результати розгляду справи N 04-26.1-01/2000 про порушення антимонопольного законодавства КБ "Приватбанк" в особі його Черкаської філії". Постанова обґрунтована тим, що суд не врахував, що Декретом Кабінету Міністрів України від 12 травня 1993 р. N 49-93 ( 49-93 ) дія статті 3 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ), яка визначає монопольне становище суб'єктів господарювання за територіальною ознакою, зупинена. Крім того, технологічний процес проведення будь-яких операцій банку не залежить від клієнта (споживача), а є для всіх однаковим, і регламентований нормативними актами Національного банку України. Це положення підтверджується листом НБУ від 16 жовтня 2000 р. N 25-112/2089. Суд також не врахував, що згідно зі статтею 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) банк має право встановлювати вільні ціни і тарифи, оскільки дія статей 8, 9 цього Закону щодо державного регулювання цін і тарифів на банки не поширюється.

Ухвалою Верховного Суду України від 3 січня 2002 р. за касаційною скаргою Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. У скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. і припинення провадження у справі. Посилання зроблені на виявлення різного застосування Вищим арбітражним судом України положень законів України "Про ціни та ціноутворення" ( 507-12 ) і "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ). Зазначено, що оскаржена постанова не відповідає постановам Вищого арбітражного суду України від 29 грудня 2000 р. та від 31 травня 2000 р.

Заслухавши доповідача, пояснення представників Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, які підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити, представників КБ "Приватбанк", котрі заперечували проти цього, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що оскаржена постанова Вищого арбітражного суду України підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції на таких підставах.

Приймаючи постанову, Вищий арбітражний суд України виходив з того, що не було враховано, що Декретом Кабінету Міністрів України від 12 травня 1993 р. N 49-93 ( 49-93 ) дія статті 3 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ), яка визначає монопольне становище суб'єктів господарювання за територіальною ознакою, зупинена. Згідно зі статтею 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) банк має право встановлювати вільні ціни і тарифи, оскільки дія статей 8, 9 цього Закону щодо державного регулювання цін і тарифів на банки не поширюється. Чинне законодавство України не встановлює для комерційних банків обмежень щодо визначення ними розміру тарифів на здійснення операцій з розрахункового обслуговування. Банк незаконно визнаний таким, що займає монопольне становище, виходячи із частки Банку на ринку розрахунково-касового обслуговування, тобто виходячи з положення споживача банківських послуг. Відповідачем не доказано обмеження Банком конкуренції на ринку, що є обов'язковою ознакою монопольної ціни.

Викладені висновки Вищого арбітражного суду України не відповідають нормам матеріального права та не ґрунтуються на обставинах справи.

Статтею 42 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

У Декреті Кабінету Міністрів України від 12 травня 1993 р. N 49-93 ( 49-93 ) вказано, що прийнятий він з метою забезпечення більш ефективного визначення монопольного становища підприємців на ринку товару. Положення згаданого нормативно-правового акта не перешкоджає встановленню факту зайняття Банком монопольного становища в межах м. Черкаси та товарних меж ринку і узгоджується з абзацом 7 статті 1 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ), де дано визначення терміна "монопольне становище".

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) відповідач може здійснювати контроль у сфері правомірності застосування вільних цін та додержання вимог антимонопольного законодавства. При цьому, кваліфікуючи дії Банку як зловживання монопольним становищем, Черкаське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України виходило з того, що клієнти Банку при одержанні послуги одного й того самого обсягу та однакової якості сплачували різну плату. Ця обставина визнана відповідачем як встановлення КБ "Приватбанк" в особі його Черкаської філії дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

В абзаці 4 розділу III розпорядження Антимонопольного комітету України N 1-р ( z0048-94 ) від 10 березня 1994 р. "Про затвердження Методики визначення монопольного становища підприємців на ринку" вказано, що товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів. При цьому враховується така ознака товарів, як наявність спільної групи споживачів товару, якою у даному випадку були установи, організації та підприємства, що одержують кошти з міського бюджету м. Черкаси.

Зміст таких понять, як банківська послуга та товарні межі ринку, розкривається в статті 1 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ), статті 8 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ), пункті 2 частини 1 статті 3 та частині 1 статті 25 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ).

У відповідності до статті 1 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) монопольна ціна - це ціна, яка встановлюється суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача. Тобто обмеження конкуренції та порушення прав споживача є альтернативними ознаками монопольної ціни.

Як вбачається зі змісту постанов першого заступника голови арбітражного суду Черкаської області про перевірку рішення в порядку нагляду від 12 грудня 2000 р. та судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. ( n0034800-01 ), з мотивувальної частини рішення арбітражного суду Черкаської області від 22 серпня 2000 р. виключено певні слова. Ця позиція мотивована тим, що чинне законодавство України не містить визначення поняття "вартість відпрацьованого одного розрахункового документа".

Проте судами не взято до уваги і не дано оцінки тому що позивач у своєму листі від 29 грудня 1999 р. сам застосував термін "вартість одного розрахункового документа".

Наведені вище обставини свідчать, що при прийнятті оскаржених рішень Вищим арбітражним судом України не було достатньо враховано вимоги законодавства. У зв'язку з цим судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, суд не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи. Зокрема, судом не було належно досліджено діяльність Банку по наданню послуг у товарних межах ринку.

Таким чином, під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно детально дослідити матеріали справи, ретельно з'ясувати дійсні обставини діяльності Банку щодо встановлення цін на свої послуги, у повному обсязі перевірити доводи сторін та дотримання вимог закону при винесенні головою Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України постанови N 6-П від 11 травня 2000 р. "Про результати розгляду справи N 04-26.1-01/2000 про порушення антимонопольного законодавства КБ "Приватбанк" в особі його Черкаської філії". Крім того, слід перевірити доводи Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету про те, що КБ "Приватбанк" в особі його Черкаської філії змінив умови надання послуг із розрахунково-касового обслуговування установ, організацій та підприємств, котрі одержують кошти з міського бюджету в межах м. Черкаси, порівняно з умовами, за якими Банк став переможцем конкурсу щодо надання таких послуг, та надати цьому факту належну оцінку. Залежно від отриманих висновків потрібно прийняти відповідне рішення, яке відповідає вимогам законодавства.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

Постанову судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. ( n0034800-01 ), постанову від 12 грудня 2000 р. та рішення від 22 серпня 2000 р. арбітражного суду Черкаської області скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.