Тип: Постанова
Дата: 20 липня 2004 р.
Статус: Не визначено
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
20.07.2004
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Г." (далі - Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від 30.03.2004, ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2003 року Товариство звернулося в господарський суд Львівської області з позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - Інспекція) та відділення Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова (далі - Відділення) про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 346748 грн.
Товариство вказувало, що воно в установленому порядку зареєстроване платником податку на додану вартість. У податкових деклараціях з податку на додану вартість, що подавалися за звітні періоди з жовтня 2002 року по травень 2003 року, Товариство, дотримуючись вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 та пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) із змінами (далі - Закон N 168/97), визначило суми податку на додану вартість, які підлягають відшкодуванню з бюджету. Товариство зазначало, що згідно з пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97 такі суми підлягають відшкодуванню з Державного бюджету протягом місяця, наступного після подачі декларації; відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, яка його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати будь-якими банківськими установами. Проте сума 346748 грн. Товариству не відшкодована, вважається бюджетною заборгованістю, що дає право на звернення до суду з позовом про стягнення коштів з бюджету.
Інспекція позов не визнавала, обґрунтовуючи заперечення проти позову наступним.
За результатами документальної перевірки Товариства з питання достовірності даних, заявлених у документах обов'язкової податкової звітності (акт від 19.02.2003) встановлено розходження із задекларованими Товариством сумами, зокрема, 23644 грн. 80 коп. за жовтень 2002 року та 3491 грн. 50 коп. за листопад 2002 року. У зв'язку з цим Інспекція надіслала Товариству податкове повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 27136 грн. 30 коп.
Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодування податку на додану вартість (далі - Порядок), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації та Головного управління Державного казначейства від 02.07.97 N 209/72 ( z0263-97 ), з операцій, що оподатковуються за повною ставкою, сума належного платнику відшкодування (після погашення податкової заборгованості минулих звітних періодів) зараховується до зменшення податкових зобов'язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів. Виходячи з цього, Інспекція вважала, що на дату подання позову не настав термін відшкодування податку на додану вартість за травень 2003 року, оскільки після подання декларації 19.06.2003 не пройшло три наступні звітні періоди.
Відповідно до п. 5 наказу Державної податкової адміністрації від 12.11.2002 N 538 ( v0538225-02 ) "Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум ПДВ" у ході проведення документальної перевірки заявленого до відшкодування податку на додану вартість повинні проводитись зустрічні перевірки основних постачальників (до виробника або імпортера товарів, робіт, послуг), причому обов'язковій перевірці підлягають підприємства, у яких платником за місяць придбано товарів (робіт, послуг), де сума податку на додану вартість становить 10 тис.грн. і більше при заявленій до відшкодування сумі податку на додану вартість до 100 тис.грн. та сума податку на додану вартість становить 50 тис.грн. і більше при заявленій до відшкодування сумі податку на додану вартість більше 100 тис.грн. Інспекція зазначала, що на виконання цього наказу нею надіслано запити щодо проведення зустрічних перевірок органам державної податкової служби за місцезнаходженням підприємств - постачальників Товариства; відповіді на ці запити ще не надійшли.
Відділення позов не визнавало, посилаючись на те, що згідно з Порядком, відшкодування податку на додану вартість із бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками органів державної податкової служби або за рішенням суду.
Рішенням господарського суду Львівської області від 10.10.2003 позов задоволено. Суд визнав доведеною суму бюджетної заборгованості, пославшись на те, що її розрахунок грунтується на даних податкових декларацій з податку на додану вартість; у розрахунку цієї суми позивачем враховано зменшення податкового кредиту за жовтень 2002 року на суму 23644 грн. 80 коп. та за листопад 2002 року на суму 3491 грн. 50 коп. відповідно до даних акта Інспекції від 19.02.2003 про наслідки документальної перевірки Товариства з питання достовірності даних, заявлених у документах обов'язкової податкової звітності; у розрахунку також враховано фактично перераховані Товариству суми бюджетного відшкодування. Висновок суду щодо законності заявлених Товариством вимог вмотивовано посиланням на положення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97 ( 168/97-ВР ).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.11.2003 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою вищого господарського суду України від 30.03.2004 зазначені рішення та постанову скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що суми податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з бюджету, визначаються за правилами пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97 ( 168/97-ВР ), а згідно з пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 цього Закону підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. У зв'язку з цим Вищий господарський суд визнав, що посилання Інспекції на вимоги наказу Державної податкової адміністрації від 12.11.2002 N 538 ( v0538225-02 ) "Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум ПДВ" як підставу для відмови платнику податку у бюджетному відшкодуванні не грунтується на законі.
Водночас суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що судами не встановлено обставин, які мають суттєве значення для вирішення питання щодо відшкодування коштів з державного бюджету, а саме:
- не з'ясована різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, які виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду;
- не встановлені обставини виникнення у позивача права на включення сум податку на додану вартість у податкову декларацію за звітний період;
- не перевірена правомірність здійснених позивачем операцій, які становлять базу оподаткування у звітному періоді, та їх відповідність первинним документам і даним бухгалтерського обліку.
Крім того, Вищий господарський суд послався на необхідність врахування положень Указу Президента України "Про окремі поточні рахунки для справляння податку на додану вартість та обороту коштів податку" від 01.03.2004 N 259/2004 ( 259/2004 ), із змінами і доповненнями.
24 червня 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Товариства порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду від 30.03.2004. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом одного й того ж положення закону в аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. На обгрунтування мотивів касаційної скарги зроблено посилання на постанову Вищого господарського суду України від 19.12.2003.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону N 168/97 ( 168/97-ВР ) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
За правилами пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97 ( 168/97-ВР ) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
У разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена за цими правилами, має від'ємне значення, вона підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку; таке рішення платника податку відображається в податковій декларації. Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом зазначеного строку, вважаються бюджетною заборгованістю (пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97 ( 168/97-ВР ).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заявлені Товариством вимоги підтверджуються фактичними обставинами справи та відповідають вказаним вимогам закону.
В оскарженій постанові цей висновок судів Вищим господарським судом не спростовано.
Умотивувавши оскаржену постанову тим, що судами не повно з'ясовані обставини справи, Вищий господарський суд не звернув уваги на те, що під час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій доводи сторін, якими обґрунтовувались їх вимоги та заперечення стосовно предмета спору, не пов'язувались з умовами дійсності укладених Товариством угод; сторони не посилалися на те, що здійснення господарських операцій платника податку не підтверджується первинними документами. Відтак обставини, які суд касаційної інстанції вважав нез'ясованими, не входять в предмет доказування у даній справі.
Не відповідає дійсності висновок Вищого господарського суду про те, що судами не з'ясована різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, які виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. У рішенні суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, наведено розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні позову.
Вищий господарський суд помилково застосував до спірних відносин Указ Президента "Про окремі поточні рахунки для справляння податку на додану вартість та обороту коштів податку" від 01.03.2004 N 259/2004 ( 259/2004 ), із змінами і доповненнями. Встановлений цим Указом механізм справляння до державного бюджету податку на додану вартість та обороту коштів податку передбачалося запровадити з 1 квітня 2004 року. До того ж цей указ втратив чинність згідно з Указом Президента України від 09.04.2004 N 420/2004 ( 420/2004 ).
Враховуючи викладене, у суду касаційної інстанції не було підстав для скасування судових рішень у справі та передачі справи на новий розгляд. За таких обставин оскаржена постанова підлягає скасуванню, а скасована нею законна й обгрунтована постанова суду апеляційної інстанції - залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Г." задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду від 30.03.2004 скасувати, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.11.2003 залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.