Тип: Ухвала
Дата: 07 липня 1999 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 07.07.99
При розгляді справ за правилами гл. 31-А ЦПК України вирішуються питання не про захист суб'єктивних прав, що виникли з цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин, шляхом їх встановлення і визнання, а про поновлення прав чи свобод громадян, закріплених Конституцією України, законами й іншими нормативно-правовими актами і порушених суб'єктами оскарження під час здійснення ними управлінських функцій
(Витяг)
У лютому 1996 р. П. звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії посадових осіб Алуштинського міського виконавчого комітету (далі - міськвиконком). У скарзі він зазначав, що рішенням міськвиконкому від 15 липня 1994 р. N 606 будинок, в якому він проживає, було включено до переліку тих, котрі не підлягають приватизації. Посилаючись на те, що таке рішення є необгрунтованим і на підставі цього рішення йому незаконно відмовлено у приватизації квартири, П. просив задовольнити його скаргу.
Рішенням Алуштинського міського суду від 25 квітня 1996 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим (далі - АРК) від 3 червня того ж року, скаргу було задоволено. Визнано незаконними згадане рішення міськвиконкому в частині включення будинку, в якому проживає скаржник, до переліку тих, що не підлягають приватизації, та відмову П. у приватизації жилого приміщення.
Постановою президії Верховного суду АРК від 6 вересня 1996 р. протест заступника прокурора АРК було залишено без задоволення.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі судових рішень у зв'язку з їх необгрунтованістю і направлення її на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. N 13 ( v0013700-97 ) "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян" роз'яснено, що згідно з вимогами ч. 7 ст. 248-6 ЦПК ( 1502-06 ) суд, установивши при розгляді скарги наявність спору про право, який розглядається в порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду. Суди мають виходити з того, що при розгляді справ за правилами гл. 31-А ЦПК вирішуються питання не про захист суб'єктивних прав, що виникли з цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин, шляхом їх встановлення і визнання, а про поновлення прав чи свобод громадян, закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), законами й іншими нормативно-правовими актами і порушених суб'єктами оскарження під час здійснення ними управлінських функцій.
Згідно зі ст. 248-5 ЦПК ( 1502-06 ) скарга подається до суду в двомісячний строк, обчислюваний із дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод, і в місячний строк із дня одержання ним письмової відповіді про відмову в задоволенні скарги органом або службовою особою вищого рівня щодо того органу чи службової особи, які постановили рішення, вчинили дії, допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді (п. 12 названої постанови ( v0013700-97 ).
Оскільки двомісячний та місячний строки на звернення зі скаргою до суду встановлено законодавством про цивільне судочинство (ст. 248-5 ЦПК ( 1502-06 ), вони є процесуальними строками і на них поширюються правила ст. 85 ЦПК ( 1501-06 ). Тому скарга, подана після закінчення відповідного строку, залишається без розгляду, якщо суд за клопотанням заявника не знайде підстав для його поновлення.
Із матеріалів справи, зокрема зі скарги П., вбачається, що він звернувся до суду з декількома вимогами, а саме про визнання незаконними згаданого вище рішення міськвиконкому в частині включення будинку, в якому скаржник проживає, до переліку тих, що не підлягають приватизації, та відмови в останній. При цьому П. посилався на те, що рішенням міськвиконкому від 24 березня 1995 р. йому було відмовлено у приватизації жилого приміщення з підстав, наведених у рішенні від 15 липня 1994 р. Зі скаргою ж до суду заявник звернувся в лютому 1996 р.
Розглядаючи скаргу П., суд рішення міськвиконкому від 24 березня 1995 р. не витребував, вимог скаржника не уточнив і не обговорив питання про наявність спору про право, який повинен розглядатися в позовному провадженні, а також про причини пропуску згаданого строку та можливості його поновлення.
Крім того, з листа Українського державного проектно-виробничого об'єднання "Дніпроміст" вбачається, що відповідно до Генерального плану м. Алушти до курортної зони міста входить ландшафтний парк культури і відпочинку "Приморський" площею дев'ять гектарів. У витязі (який належним чином не завірений) із Територіальної комплексної схеми охорони природи курортів (затверджена постановою Верховної Ради АРК від 9 грудня 1993 р. N 477) зазначено, що загальнокурортний парк культури та відпочинку "Приморський" площею дев'ять гектарів є ландшафтним парком-пам'ятником місцевого значення. На порушення вимог статей 62, 203 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ) суд цим доказам оцінки не дав і не навів у рішенні доводів, за якими їх відхиляє.
На такі недоліки суду першої інстанції не звернули уваги судова колегія та президія Верховного суду АРК, залишаючи рішення без зміни.
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора України задовольнила, всі постановлені у справі судові рішення скасувала і направила останню на новий розгляд.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 2000 р.