Тип: Ухвала
Дата: 15 липня 1999 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 15.07.99
Відповідно до п. "ж" ст. 9 Закону України від 24 липня 1998 р. "Про амністію" особи, засуджені до позбавлення волі з відстроченням виконання вироку, визнаються злісними порушниками режиму (на яких амністія не поширюється) тоді, коли до них застосовувалися заходи адміністративного стягнення або дисциплінарного чи громадського впливу за систематичні (не менше трьох разів) порушення громадського порядку або трудової дисципліни. Поширювальне тлумачення цього положення потягло скасування судового рішення
(Витяг)
Постановою Турківського районного суду Львівської області від 28 жовтня 1998 р. К. відмовлено у звільненні від покарання на підставі акта амністії.
У касаційному порядку справа не розглядалася.
К., будучи засудженим за ч. 1 ст. 106 КК ( 2001-05 ) на один рік позбавлення волі з відстроченням виконання вироку на підставі ст. 46-1 КК строком на один рік, на день набрання чинності Законом від 24 липня 1998 р. "Про амністію" ( 61-14 ) мав неповнолітню дитину. Інспекція Турківського РВ УМВС України у Львівській області звернулася до суду з поданням про звільнення К. від відбування покарання на підставі п. "б" ст. 1 цього Закону. Суд відмовив у застосуванні до К. амністії, мотивувавши рішення тільки тим, що засуджений продовжує негативно поводитися із сусідами, які вже після ухвалення вироку зверталися в міліцію зі скаргами на нього.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постанови суду як такої, що не відповідає вимогам чинного законодавства, і направлення справи на новий судовий розгляд з таких підстав.
Згідно з п. "ж" ст. 9 названого Закону ( 61-14 ) амністія не поширюється на осіб, які злісно порушують режим під час відбування покарання. Засуджені до позбавлення волі з відстроченням виконання вироку визнаються злісними порушниками режиму тоді, коли до них застосовувалися заходи адміністративного стягнення або дисциплінарного чи громадського впливу за систематичні (не менше трьох разів) порушення громадського порядку або трудової дисципліни.
Як вбачається з матеріалів справи, К. за місцем проживання характеризувався негативно, із сусідами ворогував, і вже після ухвалення вироку останні скаржились на нього в міліцію, однак до адміністративної відповідальності у зв'язку з такою поведінкою К. не притягувався. Тому судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що відмова суду застосувати до К. амністію не грунтується на законі.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 2000 р.