Якщо обставини, зазначені в п. 4 ст. 6 КПК України, виявляються в стадії судового розгляду, суд відповідно до вимог ч. 3 цієї статті доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

05.06.2001

(Витяг)

Постановою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 червня 2000 р. кримінальну справу щодо Г., який обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ст. 98, ч. 2 ст. 167 КК ( 2001-05, 2002-05 ), закрито на підставі п. 4 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) та Закону від 11 травня 2000 р. "Про амністію" ( 1713-14 ).

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Полтавського обласного суду від 26 липня 2000 р. постанову залишено без зміни.

Г. обвинувачувався в тому, що будучи міліціонером Кременчуцького міського управління МВС України в Полтавській області 26 червня 1999 р. внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків через недбале та несумлінне ставлення до них убив із необережності Ш.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи, визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 6 КПК ( 1001-05 ), якщо обставини, зазначені в п. 4 цієї статті (зокрема, наявність акта амністії), виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання.

У даній справі цих вимог закону не виконано.

Закриваючи справу внаслідок акта амністії, суд послався у постанові на те, що Г. повністю визнав свою винність у вчинених злочинах та не заперечує проти застосування щодо нього амністії. Проте із протоколу судового засідання видно, що в судовому засіданні Г. не визнавав себе винним у вчиненні зазначених злочинів. Лише під кінець судового слідства, яке тривало з 16 грудня 1999 р. по 23 червня 2000 р., після заяви захисника про те, що його підзахисний визнає свою вину повністю, Г. так і зробив та подав до суду заяву про згоду на застосування щодо нього акта амністії згідно із Законом від 11 травня 2000 р. "Про амністію" ( 1713-14 ).

Таким чином, обставина, що виключає провадження в кримінальній справі щодо Г. (наявність акта амністії), виявилася в стадії судового розгляду, тому постанова суду про закриття справи на підставі п. 4 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) не відповідає вимогам ч. 3 ст. 6 та ст. 282 КПК ( 1003-05 ) і є незаконною.

Судова колегія в кримінальних справах Полтавського обласного суду, розглядаючи справу в касаційному порядку за окремим поданням прокурора та окремими скаргами, не звернула уваги на допущену судом помилку і не виправила її.

Враховуючи наведене, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України постанову суду першої інстанції та ухвалу суду касаційної інстанції скасувала і направила справу на новий судовий розгляд.

"Рішення Верховного Суду України", 2002 р.