Про визнання недійсною постанови Антимонопольного комітету України від 28 грудня 2001 р. N 07/49-п "Про порушення антимонопольного законодавства та накладення штрафу"

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

11.03.2002

Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою Львівської державної залізниці (далі - Залізниця) на постанову Вищого господарського суду України від 24 вересня 2001 р. ( n0010600-01 ) справу за позовом Залізниці до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) про визнання недійсною постанови від 28 грудня 2001 р. N 07/49-п "Про порушення антимонопольного законодавства та накладення штрафу", встановив:

заявлена позовна вимога обґрунтовувалась доводами про те, що державний уповноважений Комітету без дотримання передбаченої законом форми витребував у Залізниці інформацію, а також з перевищенням наданих йому повноважень розглянув справу про адміністративне правопорушення і наклав адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 5000 грн. за невиконання вимог статті 13 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (далі - Закон про обмеження монополізму) щодо подання затребуваної інформації.

На думку позивача, на дату прийняття оспорюваної постанови повноваження державного уповноваженого розглядати справи і накладати адміністративні стягнення були передбачені Правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства (затверджені розпорядженням Комітету N 169-р ( z0471-98 ) від 29 червня 1998 р.), які не є законодавчим актом, що суперечить частині першій статті 23 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ), якою передбачено, що діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень антимонопольного законодавства здійснюється Комітетом, державними уповноваженими з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 6 березня 2001 р. Залізниці у задоволенні позову відмовлено з тієї підстави, що оспорювана постанова прийнята Комітетом в межах наданих державному уповноваженому повноважень, не суперечить законодавству і відповідає фактичним обставинам справи.

Оскаржуваною постановою від 24 вересня 2001 р. ( n0010600-01 ) Вищий господарський суд України вказане рішення залишив без змін.

В касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України з мотивів застосування судом при вирішенні спору Правил ( z0471-98 ), які не відповідають вимогам частини першої статті 23 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) та суперечать пункту 22 статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), яким встановлено, що виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин правильність застосування Вищим господарським судом України при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, Верховний Суд України касаційну скаргу Залізниці залишає без задоволення на таких підставах.

Вищий арбітражний та Вищий господарський суди України дійшли правильних висновків про правомірність дій Комітету щодо витребування інформації у формі запиту, оскільки чинним законодавством не передбачено конкретної форми вимоги державного уповноваженого щодо подання документів, письмових та усних пояснень, іншої інформації, в тому числі інформації з обмеженим доступом, необхідної для здійснення Комітетом покладених на нього завдань.

Зазначена вимога може надсилатися господарюючим суб'єктам (підприємцям) у будь-якій формі, крім тієї, щодо якої є пряма заборона закону.

Факт неподання Залізницею витребуваної державним уповноваженим Комітету інформації встановлений судом і не заперечувався сторонами.

Такі дії Залізниці суперечать вимогам статті 13 Закону про обмеження монополізму ( 2132-12 ), якою передбачено, що господарюючі суб'єкти (підприємці) зобов'язані на вимогу державного уповноваженого подавати витребувану інформацію.

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону ( 2132-12 ) на підприємців - юридичних осіб накладаються штрафи за неподання інформації Комітету і його територіальним відділенням. Таке правопорушення є порушенням антимонопольного законодавства і вважається адміністративним.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) державний уповноважений для реалізації завдань, покладених на Комітет, має право розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення за порушення антимонопольного законодавства. Аналогічна норма міститься в статті 23 Закону про обмеження монополізму ( 2132-12 ).

З огляду на зазначене, доводи Залізниці про те, що оспорювана постанова державного уповноваженого та оскаржувана постанова Вищого господарського суду України суперечать пункту 22 статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), безпідставні. Отже, оспорювану постанову державний уповноважений прийняв в межах наданих йому законами України повноважень і у відповідності до їх вимог. Його дії щодо розгляду справи і накладення адміністративного стягнення не суперечать статті 19 Конституції України щодо підстав, межі повноважень та способів дій посадових осіб органів державної влади.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Львівської державної залізниці залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 24 вересня 2001 р. ( n0010600-01 ) у даній справі - без змін.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

"Постанови Верховного Суду України та Вищого господарського суду України у господарських справах", випуск 1, 2003 р.