Тип: Ухвала
Дата: 09 лютого 1999 р.
Статус: Не визначено
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
УХВАЛА
від 09.02.99
(Витяг)
Вироком судової колегії в кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду від 10 вересня 1998 р. І. засуджено за п. "б" ст. 93 КК ( 2001-05 ) на 14 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму.
І. визнано винним у тому, що він 31 березня 1998 р. о 20-й годині 15 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, з хуліганських мотивів ударом ножа в серце умисно вбив Г.
Розглянувши справу за касаційною скаргою засудженого, в якій він просив скасувати вирок та направити справу на додаткове розслідування, і залишивши її без задоволення, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України змінила вирок у порядку ст. 363 КПК ( 1003-05 ), зазначивши таке.
Винність І. в умисному вбивстві Г. із хуліганських мотивів підтверджена зібраними у справі доказами, а його твердження про те, що він зробив це, захищаючись від нападу потерпілого, є безпідставним.
Свідок К., показання якої перевірені в судовому засіданні, пояснила, що 31 березня 1998 р. її чоловік Г. попросив І. не заходити до туалету, оскільки там знаходиться вона. Використавши цей малозначний привід, І. на сходовій клітці гуртожитку вдарив Г. ножем у груди і вбив його. До цього між ними ніякого конфлікту не було.
Із показань свідка С. видно, що ввечері 31 березня 1998 р. К., яка була вагітною, попросила Г. провести її до туалету, що знаходився на вулиці. Через декілька хвилин, почувши крик, він вибіг із кімнати і побачив, що К. підтримує Г., який сказав, що його вдарив ножем І. Поряд з ними стояв із ножем І., якого він, С., обеззброїв.
Показаннями зазначених свідків спростовується твердження І. про те, що він ударив Г., захищаючись від його нападу.
Суд дав належну оцінку зібраним у справі доказам і дійшов обгрунтованого висновку, що І. умисно з хуліганських мотивів позбавив Г. життя, правильно кваліфікувавши його дії за п. "б" ст. 93 КК ( 2001-05 ). Врахувавши характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, дані про особу І., те, що він вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, суд призначив йому покарання відповідно до вимог ст. 39 КК ( 2001-05 ).
Разом з тим судова колегія визнала за необхідне змінити вирок у частині визначеного І. виду виправно-трудової установи.
Вирішуючи це питання, суд виходив з того, що І. в 1992 - 1994 рр. жив у Російській Федерації і за вчинені у цій країні злочини відбував покарання у вигляді позбавлення волі, а тому зазначив, що покарання за даним вироком по даній справі повинен відбувати у виправно-трудовій колонії суворого режиму.
Проте за Законом України від 3 березня 1998 р. "Про ратифікацію Протоколу та Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" ( 140/98-ВР ) Україна не взяла на себе зобов'язання визнавати і враховувати вироки, постановленні судами Договірних Сторін. Згідно з вимогами цього Закону суд не повинен був враховувати вироки судів Російської Федерації, постановлені щодо І. в 1992 - 1994 рр.
Зважаючи на те, що на території України І. раніше злочинів не вчиняв, покарання у вигляді позбавлення волі не відбував, він повинен розглядатись як особа, засуджена вперше, і відповідно до ст. 25 КК ( 2001-05 ) покарання за вчинення злочину, передбаченого п. "б" ст. 93 КК ( 2001-05 ), повинен відбувати у виправно-трудовій колонії посиленого, а не суворого режиму.
На підставі викладеного судовою колегією в порядку ст. 363 КПК ( 1003-05 ) вирок відносно І. змінено і визначено відбування йому покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму.
"Вісник Верховного Суду України", N 2, 1999 р.