Тип: Ухвала
Дата: 15 травня 2001 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
15.05.2001
(Витяг)
Вироком судової колегії в кримінальних справах Черкаського обласного суду від 7 березня 2001 р. П. С. і П. Ю. засуджено кожного за ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) відповідно на чотири і сім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а за ч. 2 ст. 17, пунктами "а", "і" ст. 93 КК П. С. - на десять, а П. Ю. - на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ст. 42 КК П. С. остаточно визначено покарання у вигляді 13, а П. Ю. - дев'яти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Відповідно до ст. 43 КК до покарання П. Ю. приєднано один рік позбавлення волі - частину покарання, призначеного вироком від 19 жовтня 1999 р., і остаточно до відбування йому визначено десять років позбавлення волі з конфіскацією майна. Постановлено стягнути з П. С. і П. Ю. солідарно на користь Шполянської районної лікарні (на відшкодування витрат на стаціонарне лікування Г.) 167 грн. 16 коп.
П. С. і П. Ю. засуджено за вчинення таких злочинів.
Як установив суд, 22 червня 2000 р. П. С. і П. Ю. за попереднім зговором вчинили крадіжку індивідуального майна з проникненням у житло Б. на загальну суму 160 грн. 80 коп. Через три дні вони ж за попереднім зговором з метою заволодіння грошима Г. вчинили на подвір'ї будинку напад на неї, під час якого намагалися вбити її з корисливих мотивів, але позбавити потерпілу життя їм не вдалося з причин, що не залежали від їхньої волі.
Як визнав у вироку суд, під час нападу П. С. здавлював шию Г. руками і затуляв їй рота, а потім, продовжуючи реалізовувати умисел на вбивство, повалив потерпілу на землю й ударив кухонним ножем у шию, спричинивши їй тяжке тілесне ушкодження. П. Ю. в цей момент згідно з розробленим ними планом чекав за будинком Г., коли П. С. вб'є її, після чого він мав зайти в будинок і заволодіти грошима. Проте вони були змушені втекти, оскільки на крики пораненої Г. до них став наближатися її сусід.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг засуджених, у яких порушувалося питання про перекваліфікацію їх дій та пом'якшення покарання, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України частково їх задовольнила з таких підстав.
Висновок суду про доведеність винності П. С. та П. Ю. у вчиненні злочинних дій щодо Г. та незаконному вилученні індивідуального майна Б. відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами і є обгрунтованим. Злочинні дії П. С. і П. Ю. за ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 142 КК, а П. С. - за ч. 2 ст. 17, п. "а" ст. 93 КК ( 2001-05 ) кваліфіковано вірно.
Разом з тим суд без достатніх підстав визнав у вироку, що замах на вбивство Г. було вчинено ними за попереднім зговором, і кваліфікував їхні дії ще й за п. "і" ст. 93 КК ( 2001-05 ).
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 17-5 постанови від 1 квітня 1994 р. N 1 ( v0001700-94 ) "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини", умисне вбивство визнається вчиненим за попереднім зговором групою осіб, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.
Із матеріалів справи вбачається, що між П. С. і П. Ю. була домовленість про вчинення нападу на Г. та її вбивства, що мав здійснити П. С. без участі П. Ю., який після цього повинен був зайти в будинок потерпілої і забрати там гроші, оскільки йому було відомо, де вони знаходяться. Отже, за домовленістю П. Ю. не повинен був брати безпосередньої участі в позбавленні Г. життя.
Суд визнав установленим, що діючи згідно з попередньою домовленістю П. Ю. залишався за будинком потерпілої і чекав, коли П. С. уб'є її, щоб потім заволодіти грошима, які знаходилися в будинку. Тобто, за висновком суду, який відповідає фактичним обставинам справи, під час вчинення замаху на вбивство потерпілої П. Ю. не спостерігав за Г., іншими особами чи обстановкою з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство, а П. С. діяв самостійно, не розраховуючи на будь-яку допомогу з боку П. Ю.
Тому вирок у цій частині змінено, кваліфікацію дій засуджених за п. "і" ст. 93 КК із нього виключено. Дії П. Ю., який, як установлено у справі, був ініціатором вчинення вбивства Г. з метою заволодіння її грошима і який схилив П. С. до вчинення цього злочину, перекваліфіковано з ч. 2 ст. 17, п. "а" ст. 93 КК на ч. 5 ст. 19, ч. 2 ст. 17, п. "а" ст. 93 КК ( 2001-05 ).
Одночасно з урахуванням виключення з вироку зазначеної обтяжуючої обставини вбивства, позитивних даних про особу П. С. до вчинення цих злочинів, його молодого віку і того, що злочини він вчинив уперше, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала за можливе пом'якшити йому покарання до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Що стосується покарання, призначеного П. Ю., який раніше вже вчиняв корисливі злочини, то судова колегія визнала його справедливим і підстав для його пом'якшення не знайшла.
У порядку ст. 363 КПК ( 1003-05 ) судова колегія зазначила, що стягнення судом із засуджених витрат на стаціонарне лікування потерпілої Г. солідарно є помилковим.
Відповідно до роз'яснень, які дав Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 7 липня 1995 р. N 11 ( v0011700-95 ) "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат", у разі вчинення злочину групою осіб витрати на стаціонарне лікування потерпілого стягуються відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК ( 1001-05 ) з кожного засудженого окремо з урахуванням ступеня їхньої вини та майнового стану.
У зв'язку з цим вирок і в цій частині підлягає зміні. З урахуванням ступеня вини П. С. і П. Ю. у вчиненні злочину щодо потерпілої Г. та майнового стану кожного з них судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України стягнула на відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої Г. 100 грн. з П. С. і 67 грн. 16 коп. - з П. Ю.
"Рішення Верховного Суду України", 2002 р.