Про скасування ухвали судової колегії

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 26.02.99

(Витяг)

У червні 1998 р. Г. звернувся в суд із позовом до Верховного Суду України, в якому просив зобов'язати Голову Верховного Суду України розглянути його скарги в порядку нагляду на ухвалу Прилуцького районного суду від 15 квітня 1996 р. і рішення Ічнянського районного суду від 11 жовтня 1997 р. та відшкодувати матеріальну й моральну шкоду, заподіяну тим, що скарги у Верховному Суді України тривалий час не вирішувались і були надіслані для розгляду до суду нижчого рівня.

Ухвалою судді Київського міського суду від 25 червня 1998 р. Г. було відмовлено у прийнятті цієї заяви як такої, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК ( 1502-06 ). В ухвалі зазначалося, що підстави та порядок відшкодування шкоди, заподіяної при здійсненні правосуддя, визначені в ст. 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та в Законі "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і судів" ( 266/94-ВР ), які виключають можливість розгляду цього питання в порядку цивільного судочинства. Суддя послався також на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 16 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 ( v0009700-96 ) "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою згідно зі ст. 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ) лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 19 серпня 1998 р. касаційна скарга Г., в якій із посиланням на статті 55, 56 Конституції України ( 254к/96-ВР ) порушувалось питання про скасування ухвали судді Київського міського суду і задоволення позовних вимог, була задоволена частково - скасовано ухвалу судді і питання щодо прийняття позовної заяви передано на розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу скасування ухвали судова колегія послалась на те, що суддя мотивував відмову в прийнятті позовної заяви Г. лише в частині вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, а щодо інших вимог цього не зробив. Крім того, на думку колегії, в ухвалі необгрунтовано зазначено, що ст. 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначає не тільки підстави, а й порядок відшкодування шкоди, завданої при здійсненні правосуддя, який виключає можливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства. Судова колегія зазначила, що за змістом цієї статті в ній ідеться про права особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, у тому числі про її право на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди. Порядок же відшкодування такої шкоди цією нормою не визначається, і в ній немає положень про неможливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування ухвали судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України у зв'язку з порушенням норм цивільного процесуального права і залишення в силі ухвали Київського міського суду від 25 червня 1998 р. Пленум Верховного Суду України визнав, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що Г. дійсно звернувся до суду з декількома вимогами, зокрема про зобов'язання розглянути його скарги, вказати причини їх несвоєчасного розгляду, відшкодувати матеріальну і моральну шкоду. Проте прийняття чи неприйняття даної позовної заяви щодо всіх об'єднаних у ній вимог залежить від вирішення основного питання - чи може суд першої інстанції на підставі положень Конституції України ( 254к/96-ВР ), у тому числі статей 55, 56, або інших законів розглядати позови, скарги на рішення, дії чи бездіяльність іншого суду або судді, пов'язані зі здійсненням правосуддя у справах, які перебувають чи перебували у провадженні останніх, оскільки саме до цього зводяться всі заявлені вимоги.

Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а також що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом (статті 126, 129).

Згідно із зазначеними положеннями Конституції України судові рішення і відповідно дії або бездіяльність судів з питань здійснення правосуддя (пов'язаних із підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях, перевіркою справ у порядку нагляду, зверненням рішень до виконання тощо) можуть оскаржуватись у чинному в даний час касаційному та наглядному порядку, а не в інший суд першої інстанції. Останнє порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) і законодавством про судочинство.

Здійснення правосуддя в Україні врегульовано конституційними нормами окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до ст. 62 Конституції матеріальна й моральна шкода, завдана безпідставним засудженням, відшкодовується державою лише в разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за заподіяну особі шкоду відповідає не суд або суддя, а держава.

Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Виходячи з наведеного ухвала судді Київського міського суду від 25 червня 1998 р. про відмову в прийнятті позовної заяви Г. відповідає вимогам п. 1 ст. 136 ЦПК ( 1502-06 ) та роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 16 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 ( v0009700-96 ) "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".

Посилання судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України на те, що ст. 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не містить положення про неможливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства, є необгрунтованим.

За таких обставин ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України підлягає скасуванню як помилкова.

"Вісник Верховного Суду України", N 2, 1999 р.