Про стягнення компенсації за шкоду у зв'язку з втратою годувальника

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

10.02.2005

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: <...>, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Г.Г.В. до державного підприємства (далі - ДП) "Чорнобильсервіс" про стягнення компенсації за шкоду у зв'язку з втратою годувальника, за касаційною скаргою ДП "Чорнобильсервіс" на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 2 серпня 2002 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 15 квітня 2003 року, ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2002 року Г.Г.В. звернулася до суду з указаним позовом до ДП "Чорнобильсервіс". Свої вимоги обгрунтовувала тим, що 17 вересня 2001 року помер її чоловік - Г.А.А., який був учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і працював у відповідача на день смерті. На утриманні чоловіка перебувала вона та двоє неповнолітніх дітей. У зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (далі - Закон N 796-XII) вони мають право на компенсацію в розмірі 60 мінімальних зарплат.

Відповідач відмовився виплатити ці кошти, тому вона просила суд стягнути з нього 8400 грн., ураховуючи, що на час подачі позову розмір мінімальної зарплати становив 140 грн.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 2 серпня 2002 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 15 квітня 2003 року, позов задоволено частково - з відповідача стягнуто 7080 грн. у зв'язку з втратою годувальника.

На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга ДП "Чорнобильсервіс", в якій ставиться питання про зміну рішення й зменшення суми стягнення до 379 грн. 30 коп.

Палата вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлена, і це не заперечується відповідачем, та обставина, що останній зобов'язаний виплатити позивачці і її сім'ї компенсацію у зв'язку зі смертю чоловіка, Г.А.А., як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Стягуючи зазначену суму, суд виходив із того, що відповідно до ст. 48 зазначеного вище Закону ( 796-12 ) одноразова компенсація сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерті яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в розмірі 60 мінімальних заробітних плат на момент втрати годувальника.

Визначаючи розмір компенсації, суд врахував, що на 17 вересня 2001 року (дата смерті Г.А.А.) мінімальна заробітна плата згідно із Законом України від 1 червня 2000 року "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік" ( 1766-14 ) (далі - Закон від 1 червня 2000 року) визначена в сумі 118 грн.

Оспорюючи такі висновки суду, касатор посилається на неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, він вважає неправильним застосування ст. 1 Закону від 1 червня 2000 року ( 1766-14 ), оскільки в його ст. 2 указано, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України необхідно здійснювати перегляд цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету на 2000 рік ( 1458-14 ).

Виходячи з існуючих фінансових можливостей, як вважає касатор, держава гарантує виплату деяких видів компенсацій і допомог, зокрема в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року N 836 ( 836-96-п ) "Про компенсаційні виплати особами, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - постанова N 836), тобто в даному випадку в розмірі 379 грн. 30 коп.

Однак погодитися з таким висновком неможливо з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначеною вище постановою N 836 ( 836-96-п ) усупереч Закону N 796-XII ( 796-12 ), який визначив кратність одноразової компенсації в залежності від розміру мінімальної заробітної плати, яка визначається Законом, встановлено конкретні розміри таких компенсацій і, зокрема, для сімей, які втратили годувальника, в розмірі 37930000 крб. (379 грн. 30 коп. за грошовою реформою 1996 року). За таких обставин застосування зазначеної постанови неможливе.

Що стосується застосування ст. 2 Закону від 1 червня 2000 року ( 1766-14 ) як норми, що виключає можливість застосування установленого в ст. 1 цього ж Закону розміру мінімальної заробітної плати для розрахунку однакової компенсації, - така позиція касатора є необгрунтованою.

За змістом ст. 2 Закону ( 1766-14 ) не вбачається обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати, встановленого в ст. 1, а тільки дається доручення Кабінету Міністрів України здійснювати перегляд цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2000 рік ( 1458-14 ). Оскільки в наступному Верховна Рада і Кабінет Міністрів України будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи з засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами судом обгрунтовано було застосовано при вирішенні спору Закони від 28 лютого 1991 року N 796-XII ( 796-12 ) та від 1 червня 2000 року ( 1766-14 ).

З урахуванням зазначеного палата вважає рішення судів законними й відхиляє касаційну скаргу.

На підставі наведеного та керуючись ст. 334 ЦПК України ( 1503-06 ), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу державного підприємства "Чорнобильсервіс" відхилити.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 2 серпня 2002 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 15 квітня 2003 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.О.Дідківський

Суддя-доповідач І.П.Домбровський