Тип: Рішення
Дата: 22 жовтня 2003 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
22.10.2003
(Витяг)
У грудні 2002 року В. звернувся до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - УМВС) про стягнення недоплаченої грошової допомоги.
Позивач посилався на те, що він проходив службу в органах внутрішніх справ у складі Смілянського МРВ УМВС з 16 жовтня 1973 року до 30 листопада 1999 року. Наказом N 251о/с від 30 листопада 1999 року його було звільнено з посади підполковника міліції, заступника начальника Смілянського МРВ УМВС за ст. 64 п. "а" (за віком) "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР" ( 114-91-п ) з 1 грудня 1999 року. Його загальна вислуга років складає 28 років 1 місяць 1 день. При звільненні йому була виплачена грошова допомога у розмірі п'яти місячних окладів, яка складала 1680 грн. Вважав, що на підставі пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 ( 393-92-п ), із внесеними до неї змінами постановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 року N 12 ( 12-2000-п ) та Указом Президента України від 23 червня 2001 року N 463/2001 ( 463/2001 ), при звільненні йому повинна була бути виплачена грошова допомога в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без обмеження її загального розміру 5 місячними посадовими окладами. Просив стягнути з відповідача заборгованість.
Рішенням Смілянського міського суду Черкаської області від 19 грудня 2002 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 17 лютого 2003 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі УМВС порушувалось питання про скасування постановлених у справі рішень та закриття провадження у справі.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягала частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов про стягнення грошової допомоги, судові інстанції виходили з того, що В. має право на отримання грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби без обмеження її загального розміру п'ятьма місячними окладами відповідно до положень законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ( 2011-12 ), "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" ( 2262-12 ).
Але такі висновки суду є помилковими.
Як вбачається із матеріалів справи, В. було звільнено наказом N 251о/с від 30 листопада 1999 року з посади підполковника міліції, заступника начальника Смілянського МРВ УМВС за пунктом "а" статті 64 (за віком) "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР" ( 114-91-п ) з 1 грудня 1999 року.
Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 ( 393-92-п ) "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (у редакції від 17 липня 1992 року) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ передбачалася виплата грошової допомоги у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 року N 12 ( 12-2000-п ) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393" пункт 10 було викладено в іншій редакції, а саме передбачалась виплата грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі (в органах). Грошова допомога, передбачена цим пунктом, нараховувалася відповідно до посадового окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням. Загальний її розмір не повинен був перевищувати п'яти місячних посадових окладів.
Указом Президента України від 23 червня 2001 року N 463/2001 ( 463/2001 ) "Про скасування деяких положень пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393" визнано, що нарахування грошової допомоги відповідно до посадового окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням, обмеження її загального розміру п'ятьма місячними окладами суперечить статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ( 2011-12 ), статтям 5 і 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" ( 2262-12 ).
Відповідно до пункту 4 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року N 503/97 ( 503/97 ), нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів із дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах.
Із огляду на те, що на час звільнення в 1999 році В. було виплачено грошову допомогу відповідно до пункту 10 постанови від 17 липня 1992 року N 393 ( 393-92-п ) у тій редакції, що діяла на час його звільнення з органів внутрішніх справ, у судових інстанцій не було підстав при задоволенні його позову застосовувати положення нормативно-правових актів, що набули законної сили пізніше.
Крім цього, не відповідає вимогам матеріального права застосування за аналогією норм Закону України від 20 грудня 1991 року "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" ( 2011-12 ) на регулювання правовідносин, які виникли між сторонами, оскільки указаний Закон регулює питання соціального й правового захисту осіб, які належать до військовослужбовців, визначених у статті 3 Закону. Питання пенсійного забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ урегульовані положеннями Закону України від 9 квітня 1992 року "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) й постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 ( 393-92-п ) "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".
Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом повно і правильно, але неправильно застосовано закон, який не поширюється на дані правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 334, 340 ЦПК України ( 1503-06 ), скасувала судові рішення, постановлені судом першої та другої інстанції, та ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову В. відмовила.