Тип: Рішення
Дата: 23 жовтня 2003 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
23.10.2003
(Витяг)
У грудні 2002 року Я. звернувся до суду з позовом до Управління Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України (далі - УДАІ МВС) в Черкаській області про стягнення недоплаченої грошової допомоги, посилаючись на те, що він проходив службу в Смілянській окремій роті Державної патрульної служби ДАІ МВС в Черкаській області, наказом N 198 о/с від 25 грудня 2000 року був звільнений за віком. Вважав, що при звільненні йому не було в повному розмірі виплачено грошову допомогу.
Рішенням Смілянського міського суду Черкаської області від 12 липня 2002 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 31 жовтня 2002 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі відділ УДАІ МВС в Черкаській області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати постановлені у справі рішення, а провадження у справі закрити.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов про стягнення грошової допомоги, судові інстанції виходили з того, що Я. має право на отримання грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби без обмеження її загального розміру п'ятьма місячними окладами відповідно до положень законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ( 2011-12 ), "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" ( 2262-12 ).
Проте з зазначеними висновками суду погодитися не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, Я. було звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом "а" статті 65 (за віком) "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР" ( 114-91-п ) з 25 грудня 2000 року.
Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 ( 393-92-п ) "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (у редакції від 17 липня 1992 року) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ передбачалася виплата грошової допомоги у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 року N 12 ( 12-2000-п ) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393" пункт 10 було викладено в іншій редакції, а саме: передбачалась виплата грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі (в органах). Грошова допомога, передбачена цим пунктом, нараховувалася відповідно до посадового окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням. Загальний її розмір не повинен був перевищувати п'яти місячних посадових окладів.
Указом Президента України від 23 червня 2001 року N 463/2001 ( 463/2001 ) "Про скасування деяких положень пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393" визнано, що нарахування грошової допомоги відповідно до посадового окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням, обмеження її загального розміру п'ятьма місячними окладами суперечить статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ( 2011-12 ), статтям 5 і 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" ( 2262-12 ).
Проте, на час звільнення у грудні 2000 року Я. було виплачено грошову допомогу відповідно до редакції пункту 10 постанови від 17 липня 1992 року N 393 ( 393-92-п ), що діяла на час його звільнення з органів внутрішніх справ, тобто у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби, але не більше п'яти місячних посадових окладів. Але суд при задоволенні його позову безпідставно застосовував положення нормативно-правових актів, прийнятих пізніше.
Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом повно і правильно, але застосовано матеріальний закон, який не підлягав застосуванню, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України скасувала постановлені судові рішення та, керуючись статтею 340 ЦПК України ( 1503-06 ), постановила нове рішення, яким у задоволенні позову Я. відмовила.