Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 11.03.1997

Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи

(Витяг)

Вироком судової колегії в кримінальних справах Рівненського обласного суду М. було виправдано за ч. 4 ст. 117, п. "ж" ст. 93 КК ( 2002-05 ).

Він звернувся до суду із заявою про відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями органів попереднього слідства: матеріальної - втраченого заробітку за період перебування під вартою, та моральної - всього в розмірі 150 млрд. крб.

Суддя Рівненського обласного суду на підставі Закону України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" ( 266/94-ВР ) виніс 30 жовтня 1996 р. постанову про відшкодування М. матеріальної шкоди в розмірі 873 грн. 45 коп. і моральної в розмірі 500 грн.

Розглянувши справу в касаційному порядку, судова колегія Верховного Суду України скасувала постанову судді й направила справу на новий судовий розгляд з таких підстав.

Відповідно до статей 1 - 3 названого Закону ( 266/94-ВР ) відшкодуванню підлягає, зокрема, шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою. Право на її відшкодування виникає і в разі постановлення виправдувального вироку та в інших зазначених у ст. 2 даного Закону випадках. При цьому громадянинові відшкодовуються заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, моральна шкода тощо.

М., щодо якого винесено виправдувальний вирок, звернувся до суду із заявою про відшкодування втраченого заробітку та моральної шкоди у розмірі 150 млрд. крб. Суддя постановив відшкодувати йому втрачений заробіток у сумі 873 грн. 45 коп. та моральну шкоду в сумі 500 грн. Проте цю постанову не можна визнати обгрунтованою з таких підстав.

У постанові немає докладних розрахунків втраченого М. заробітку. У ній лише наведено цифрові дані про середньомісячний заробіток заявника (без зазначення того, за який період часу його обчислено) та про середньомісячний розмір натуральних виплат за 1994 - 1995 рр. і вказано загальну суму втраченого заробітку, що підлягає відшкодуванню. Але як саме обчислювалася ця сума, суд не зазначив. У зв'язку з цим немає можливості перевірити правильність визначення розміру суми, яка підлягає відшкодуванню, зокрема, чи включає вона розмір податків, що підлягали утриманню із заробітку.

Згідно з долученими до матеріалів справи довідками бухгалтерії підприємства, де М. працював до взяття під варту, його середньомісячний заробіток становив 2 млн. 613 тис. крб. (за який період його обчислено, у довідках не вказано), а середньомісячна вартість натуральних виплат М., обчислена за 1994 - 1995 рр., складала 559 тис. 770 крб.

Між тим, згідно з п. 8 Положення про застосування названого Закону (затверджене наказом Міністра юстиції, Генерального прокурора та Міністра фінансів України від 4 березня 1996 р. N 6/5/3/41 ( z0106-96 ) розмір сум, які підлягають відшкодуванню громадянинові, обчислюється виходячи з його середньомісячного заробітку до вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку чи інших відповідних доходів, одержаних за час відсторонення від роботи або відбування покарання (за даними, що містяться в матеріалах справи, М. перебував під вартою з 20 жовтня 1993 р. до 28 лютого 1996 р.). Що ж стосується моральної шкоди, то в зазначеній постанові судді взагалі немає будь-якого обгрунтування її розміру.

Як зазначено в постанові та в заяві М., він понад два роки й чотири місяці незаконно перебував під вартою у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено виняткову міру покарання - смертну кару. З урахуванням цих обставин визначення в постанові розміру моральної шкоди в 500 грн. не може не викликати сумніву щодо його правильності. Тому слід визнати обгрунтованим посилання М. у скарзі на невідповідність визначеного постановою судді розміру моральної шкоди негативним моральним наслідкам його незаконного перебування під вартою протягом такого тривалого часу.

Крім того, сама постанова не відповідає вимогам щодо процесуальних документів такого виду. Так, відповідно до п. 12 названого Положення ( z0106-96 ) у винесеній за заявою громадянина постанові про відшкодування шкоди має бути, поряд з іншим, зазначено: підстави винесення виправдувального вироку; докладний розрахунок втраченого громадянином заробітку з урахуванням суми податків, що підлягають утриманню; підсумкову суму, що підлягає виплаті в рахунок втраченого заробітку, та порядок її виплати; порядок і термін оскарження й опротестування постанови. Таких даних, розрахунків тощо у постанові судді немає.

З наведених підстав судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України скасувала постанову судді обласного суду і направила справу на новий судовий розгляд.

Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 4, 1997 р.