У зв'язку з неправильною перекваліфікацією дій особи за ч. 2 ст. 118 КК та призначенням надмірно м'якого покарання судові рішення скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 19.02.98

(Витяг)

Вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 7 серпня 1997 р. Т. засуджено за ч. 1 ст. 117 КК ( 2001-05 ) на три роки позбавлення волі; на підставі ст. 461 КК виконання вироку відстрочено на два роки зі сплатою штрафу в розмірі 1 тис. грн.

Цим самим вироком постановлено стягнути із засудженого на користь Д. 500 грн. моральної шкоди. За ч. 2 ст.118 КК ( 2001-05 ) Т. виправдано за недоведеністю участі у вчиненні злочину.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Волинського обласного суду від 16 вересня 1997 р. вирок залишено без зміни.

Постановою президії Волинського обласного суду від 29 жовтня 1997 р. залишено без задоволення протест заступника прокурора Волинської області, в якому порушувалось питання про скасування судових рішень за м'якістю призначеного Т. покарання.

Органами попереднього слідства Т. обвинувачувався в тому, що він увечері 24 лютого 1997 р. силоміць відвіз на автомашині за два кілометри від села неповнолітню Д., де із застосуванням фізичного насильства і погроз задовольнив з нею статеву пристрасть неприродним способом та згвалтував її. Ці дії Т. були кваліфіковані за ч. 3 ст. 117 і ч. 2 ст. 118 КК ( 2001-05 ).

Суд першої інстанції визнав недоведеним те, що Т. був обізнаний щодо віку потерпілої, а також, що він за допомогою фізичного насильства й погроз задовольнив з нею статеву пристрасть неприродним способом, і засудив Т. за ч. 1 ст. 117 КК ( 2001-05 ) за згвалтування Д. із застосуванням фізичного насильства.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі судових рішень у зв'язку з неправильною перекваліфікацією дій Т. з ч. 3 на ч. 1 ст. 117 КК ( 2001-05 ), необгрунтованим виправданням його за ч. 2 ст. 118 КК та призначенням надто м'якого покарання.

Судова колегія в кримінальних справах Верхового Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається зі справи, свої висновки щодо винності Т. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 117 та ч. 2 ст. 118 КК ( 2001-05 ), органи попереднього слідства обгрунтовували показаннями потерпілої Д., свідків Д. Л. і Х., висновками судовомедичної експертизи.

Потерпіла Д. на слідстві неодноразово пояснювала, що Т., знаючи про її вік, увечері 24 лютого 1997 р. силоміць затягнув її в машину, відвіз від села і за допомогою фізичного насильства й погроз задовольнив з нею статеву пристрасть неприродним способом та згвалтував її, після чого вона під обманним приводом втекла з місця події.

Свідки Д. Л. і Х. підтвердили, що Д. зразу ж після вчинення щодо неї злочинних дій розповіла їм про обставини події.

Згідно з висновками судово-медичної експертизи, у потерпілої були виявлені крововиливи в області голови і шиї, а також розрив дівочої пліви.

У судовому засіданні потерпіла, а також згадані свідки повністю підтвердили показання, які вони давали на попередньому слідстві.

Відповідно до вимог статей 67 і 323 КПК ( 1001-05, 1003-05 ) суду належало оцінити досліджені у справі докази і прийняти обгрунтоване рішення. Ці вимоги закону суд належним чином не виконав.

Як вбачається із вироку, оцінюючи показання потерпілої, суд допустив суперечність: не наводячи будь-яких мотивів, визнав показання Д. щодо згвалтування її Т. достовірними, а щодо задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом недостовірними. Чим, на думку суду, спростовуються показання Д. у цій частині, у вироку не зазначено. Таким чином, вирок суду в частині виправдання Т. є необгрунтованим.

Не дав суд будь-якої оцінки і тим доказам, якими органи попереднього слідства обгрунтовували висновки про те, що Т. повинен нести відповідальність за ч. 3 ст. 117 КК ( 2001-05 ) і ч. 2 ст. 118 КК, оскільки злочини він вчинив щодо неповнолітньої. Згідно з роз'ясненням, що міститься в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 4 ( v0004700-92 ) "Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини", суди повинні кваліфікувати за цією ознакою злочинні дії не лише тоді, коли винний знав або допускав, що потерпілій не виповнилось 18 років, а й тоді, коли він міг і повинен був це передбачати. У даній справі при вирішенні цього питання треба було виходити не лише з пояснень Т., який стверджував, що він не знав, скільки років потерпілій, а й з інших доказів, із яких вбачається, що Т. і Д. були знайомі багато років, жили в одному селі, ходили в одну школу, певний час Т. зустрічався з меншою сестрою потерпілої, а за його показаннями, - і з нею самою. Не дав суд оцінки і показанням Т. на попередньому слідстві, в яких він підкреслював, що потерпілій, на його думку, було близько 18 років.

За таких обставин судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок, а також наступні судові рішення у справі скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд, зазначивши, що під час цього розгляду необхідно дослідити докази, які стосуються даної справи, дати їм належну оцінку відповідно до вимог статей 67 і 363 КПК ( 1001-05, 1003-05 ) і залежно від встановленого правильно кваліфікувати дії Т. Якщо при новому розгляді справи буде встановлено, що Т. вчинив більш тяжкий злочин, ніж той, за який його засуджено, чи злочини, які повинні кваліфікуватися за різними статтями КК ( 2001-05, 2002-05 ), йому треба призначити більш суворе покарання.

Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.