Якщо смерть потерпілого настала відразу ж після наїзду на нього автомобілем і цей наслідок не залежав від надання чи ненадання допомоги винною особою, такі дії не містять складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 18.06.98

(Витяг)

Вироком Ніжинського міського суду Чернігівської області від 5 серпня 1997 р. Г. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК ( 2002-05 ) на чотири роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії загального режиму з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки та за ч. 1 ст. 111 КК ( 2001-05 ) на два роки виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням у дохід держави 20 % заробітку. На підставі ст. 42 КК за сукупністю злочинів йому остаточно визначено чотири роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії загального режиму з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.

Г. визнано винним у тому, що він 21 червня 1996 р. близько 22-ї години 30 хвилин на порушення вимог пунктів 2.8.а, 12.2, 12.3, 12.4, 19.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. N 1094 ( 1094-93-п ), перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, рухався по м. Ніжину автомашиною "Мазда-626" зі швидкістю 70 кілометрів на годину, після осліплення світлом фар зустрічного транспорту не вжив заходів до забезпечення безпеки руху і вчинив наїзд на велосипедиста П., який їхав у попутному напрямку по правому краю проїжджої частини дороги. Внаслідок наїзду П. було заподіяно тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події. Після наїзду Г. автомашину не зупинив і з місця події зник, залишивши потерпілого без допомоги.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Чернігівського обласного суду від 11 вересня 1997 р. вирок змінено - місцем відбування засудженим покарання визначено колонію-поселення для осіб, що вчинили злочин з необережності.

Постановою президії Чернігівського обласного суду від 1 грудня 1997 р. залишено без задоволення протест заступника прокурора Чернігівської області, в якому порушувалось питання про скасування судових рішень у частині засудження Г. за ч. 1 ст. 111 КК ( 2001-05 ) та закриття справи за відсутністю в його діях складу злочину.

Розглянувши справу за аналогічним протестом заступника Генерального прокурора України, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила його з таких підстав.

Вина Г. у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть П., доведена зібраними у справі доказами і в протесті не оспорюється. Дії засудженого за ч. 2 ст. 215 КК ( 2002-05 ) кваліфіковано правильно. Разом з тим судова колегія визнала, що за ч. 1 ст. 111 КК ( 2001-05 ) Г. засуджено необгрунтовано.

Згідно з диспозицією ст. 111 КК ( 2001-05 ) обов'язковою умовою настання відповідальності за передбачений нею злочин є перебування потерпілого в небезпечному для життя становищі. Як вбачається з матеріалів справи, смерть П. настала відразу ж після наїзду на нього автомобілем і його життя не залежало від надання чи ненадання йому допомоги з боку засудженого.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи, підтвердженим судово-медичним експертом у судовому засіданні, смерть потерпілого настала відразу ж після тяжкої травми черепа, відвернути її було неможливо, навіть надавши йому своєчасну медичну допомогу.

Таким чином, настання смерті П. не перебувало в причинному зв'язку із залишенням його в небезпеці. Тому судові рішення в частині засудження Г. за ч. 1 ст. 111 КК ( 2001-05 ) скасовано із закриттям справи за відсутністю в його діях складу злочину.

Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.