Щодо позбавлення волі у виправно-трудовій колонії

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 02.12.99

(Витяг)

Вироком Миколаївського обласного суду від 21 вересня 1999 р. засуджено: Т. - за ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ) із застосуванням ст. 44 КК ( 2001-05 ) на п'ять років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, і з позбавленням на три роки права займати керівні посади в житлово-комунальних органах; Г. - за ст. 19, ч. 3 ст. 168 КК із застосуванням ст. 44 КК на три роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю. Г. і Т. виправдано за ч. 2 ст. 17, ч. 3 ст. 168 КК, а останнього - ще й за ст. 86-1, ч. 2 ст. 165 КК.

Як визнав суд, Т., обіймаючи посаду начальника житлово-комунального відділу АТВТ і будучи посадовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі й адміністративно-господарські обов'язки, з умислом шляхом вимагательства одержати від Г. С. хабар в особливо великому розмірі, під різними приводами неодноразово з 15 вересня 1998 р. не давав тому дозволу на виписку з квартири, яка була ним приватизована і продана іншій особі, мотивуючи це тим, що приватизацію оформлено без зняття з квартири статусу службової.

Для вирішення цього питання він направив Г. С. до начальника юридичного відділу підприємства Г. Останній, діючи за дорученням Т., сприяючи йому в одержанні хабара і виконуючи при цьому посередницькі функції, підтвердив обгрунтованість претензій начальника житлово-комунального відділу і 26 жовтня 1998 р. зажадав від Г. С. 500 доларів США, що на той період складало 1 тис. 714 грн., погрожуючи порушенням справи про визнання недійсними угод про приватизацію і купівлю-продаж квартири. При цьому Г., попередньо домовившись із Т., обіцяв Г. С., що після одержання зазначеної суми Т. підпише заяву про виписку з квартири і відмовиться від своїх претензій до документів щодо приватизованої квартири.

29 жовтня 1998 р. приблизно о 12-й годині у дворі житлово-комунального відділу (в автомобілі Ч.) Г. одержав від Г. С. обумовлену суму хабара - 500 доларів США і після цього підписав йому заяву на виписку з квартири, а потім через вікно сказав Т., що й він може її підписати, що останній і зробив, не пред'являючи при цьому будь-яких претензій до документів щодо приватизації квартири.

За касаційними скаргами вирок скасовано з таких підстав.

Згідно зі ст. 334 КПК ( 1003-05 ) мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке визнано судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. У даній справі вимоги цього закону судом не виконано.

Обвинувачення Т. і Г. викладено неконкретно, з істотними суперечностями у висновках.

Формулюючи обвинувачення, суд у мотивувальній його частині не вказав, що Г. С. дав Г. 500 доларів США для передачі Т. як хабар і що Г. крім посередництва в хабарництві сприяв Т. у вимагательстві хабара.

Мотивуючи кваліфікацію дій Т. за ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ), а Г. - за ст. 19, ч. 3 ст. 168 КК ( 2001-05 ), суд не зазначив при формулюванні обвинувачення, що Г. С. дав Г. 500 доларів США для передачі їх Т. як хабар і що Г. є не посередником у хабарництві, а пособником в одержанні посадовою особою шляхом вимагательства хабара у великому розмірі.

Навіть у тій частині вироку, де йшлося лише про кваліфікацію дій засудженого Г., суд спочатку зазначив, що той виконував посередницькі функції, а потім без наведення будь-яких мотивів - що його дії слід кваліфікувати як пособництво в одержанні посадовою особою шляхом вимагательства хабара в особливо великому розмірі.

Засуджуючи Т. за закінчений злочин, передбачений ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ), суд у той же час не вказав у вироку, одержав підсудний як хабар 500 доларів чи не одержав, а якщо ні, то з яких причин.

Таким чином, викладені у вироку висновки суду містять істотні суперечності, а це згідно зі статтями 367, 369 КПК ( 1003-05 ) є безумовною підставою для скасування вироку.

Крім того, при розгляді справи суд не керувався роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 11 постанови від 7 жовтня 1994 р. N 12 ( v0012700-94 ) "Про судову практику в справах про хабарництво", про те, що дача хабара вважається закінченою з моменту, коли посадова особа прийняла хоча б його частину.

Ухвалюючи вирок, суд усупереч цим роз'ясненням кваліфікував дії посадової особи, яка не одержала хабар, як закінчений злочин, а непосадової особи - як пособництво у вчиненні закінченого злочину.

Як зазначено в п. 19 названої постанови ( v0012700-94 ), згідно з ч. 6 ст. 164 КК ( 2002-05 ) вимагательством хабара визнаються вимога посадовою особою хабара під загрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи посадового становища дій, які можуть завдати шкоди правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або умисне створення посадовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабар з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Не врахував суд і цих роз'яснень і без з'ясування названих питань дійшов висновку про наявність у діях засуджених вимагательства хабара виходячи лише з того, що Т. неодноразово відмовляв Г. С. у виписці з квартири і відсилав його до Г., а останній вимагав хабар.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що за таких обставин обвинувальний вирок суду не можна визнати законним та обгрунтованим, і тому скасувала його й направила справу на новий судовий розгляд.

Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 2000 р.