Тип: Ухвала
Дата: 12 серпня 1997 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 12.08.97
(Витяг)
Кримінальна відповідальність за ст. 165 КК України ( 2002-05 ) настає лише в разі, коли посадова особа умисно, з корисливих мотивів або іншої особистої заінтересованості, всупереч інтересам служби використовує своє посадове становище і коли ці дії завдають істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян
Вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 травня 1995 р. Т. засуджено за ч. 3 ст. 84 КК ( 2001-05 ) із застосуванням ст. 44 КК на два роки позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, з позбавленням права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на п'ять років; за ст. 172 КК ( 2002-05 ) - на один рік позбавлення волі. На підставі ст. 42 КК за сукупністю злочинів Т. остаточно визначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією всього належного йому майна, з позбавленням права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на п'ять років.
У касаційному порядку справа не розглядалася.
Постановою президії Чернівецького обласного суду від 9 липня 1996 р. вирок змінено - дії Т. перекваліфіковано з ч. 3 ст. 84 на ч. 1 ст. 165 КК ( 2001-05, 2002-05 ), йому призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі й відповідно до ст. 31 КК його позбавлено права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на три роки. На підставі ст. 42 КК за сукупністю злочинів Т. остаточно визначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на три роки.
Згідно з вироком Т. визнано винним у тому, що він, працюючи начальником Вижницького виробничого управління житлово-комунального господарства (далі - ВУЖКГ) і будучи посадовою особою, в період з 1992 по 1994 р. самостійно та за попереднім зговором з Б., Н., Л., П., Г. (кримінальну справу щодо яких закрито) шляхом внесення неправдивих даних в офіційні документи вчинив розкрадання державного майна у великих розмірах.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судових рішень щодо Т. і закриття справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) за відсутністю в його діях складів злочинів, за які його засуджено.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Президія обласного суду дійшла обгрунтованого висновку, що в діях Т. немає ознак розкрадання державного майна і коштів, однак помилково визнала його винним у зловживанні посадовим становищем.
Т. фактично не визнав себе винним у незаконній передачі громадянам Б., Н., Л., К. сантехнічного обладнання для ремонту приватизованих квартир і пояснював, що останні дійсно підлягали ремонту.
Визнаючи Т. винним у зловживанні посадовим становищем, президія обласного суду не звернула уваги на те, що згідно з п. 7 ст. 10 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) колишні власники, в тому числі й Вижницьке ВУЖКГ, начальником якого був Т., зобов'язані брати участь у фінансуванні ремонту приватизованих квартир і сприяти його проведенню. Виконання цього обов'язку регламентовано Порядком участі в організації та фінансуванні ремонту приватизованих житлових будинків їх колишніх власників (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. N 572 ( 572-92-п ).
У зв'язку з цим слід визнати, що видача Т. власникам приватизованих квартир сантехнічного обладнання для ремонту останніх вчинена відповідно до закону і не може розглядатись як злочин.
Так само безпідставно президія обласного суду розцінила як зловживання посадовим становищем і укладення Т. фіктивних угод на закупівлю дизельного пального, на проведення капітального ремонту двигуна трактора та придбання скла. Ці свої дії Т. послідовно пояснював необхідністю одержання коштів для виконання невідкладних господарських робіт, а не корисливими чи іншими особистими інтересами, що визнала доведеним і президія обласного суду, вказавши у постанові, що зазначені показання Т. нічим не спростовані та що у справі не здобуто будь-яких переконливих доказів його вини у привласненні коштів за зазначеними угодами.
Відповідно до ч. 1 ст. 165 КК ( 2002-05 ) зловживання посадовим становищем може полягати в умисному, з корисливих мотивів або іншої особистої заінтересованості використанні посадовою особою свого посадового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян.
У справі ж встановлено, що видача Т. власникам приватизованих квартир сантехнічного обладнання не суперечила чинному законодавству та інтересам служби, а його дії, пов'язані з використанням на господарські потреби коштів, одержаних за укладеними ним угодами, шкоди керованому ним підприємству не заподіяли.
Крім того, визнаючи Т. винним у зловживанні посадовим становищем, президія обласного суду не зазначила, в чому саме полягали корисливий мотив або інша особиста заінтересованість при вчиненні ним зазначених дій. У справі немає будь-яких доказів того, що Т. діяв з корисливих мотивів або іншої особистої заінтересованості.
За таких обставин судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що в діях Т. відсутні ознаки складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 165 та ст. 172 КК ( 2002-05). У зв'язку з цим судові рішення скасовано, а справу закрито.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1998 р.