Щодо вбивства з необережності

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 12.06.97

(Витяг)

Роблячи постріли в бік учасників злочинного посягання, особа не мала реальної можливості передбачити попадання дробового заряду в іншу особу, яка була за межами видимості, а тому її вина в необережному вбивстві, передбаченому ст. 98 КК України ( 2001-05 ), виключається

Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 27 листопада 1995 р. К. засуджено за вбивство з необережності за ст. 98 КК ( 2001-05 ) із застосуванням ст. 46-1 КК на один рік позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на один рік.

На підставі п. 8 Указу Президента України від 17 серпня 1992 р. "Про амністію з нагоди річниці проголошення незалежності України" ( 395/92 ) К. від покарання звільнено.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Полтавського обласного суду від 17 січня 1996 р. вирок залишено без зміни.

Як визнав суд, 10 липня 1992 р., близько 2-ї години 30 хвилин ночі, С., Н., М., Р., М-ий і Ф. з метою викрадення рослин маку, що ріс на городі особистого господарства К., підійшли до його будинку. З їх приходом у дворі К. загавкали собаки. Злякавшись, Н., С. і Р. повернули за ріг недобудованого сусіднього будинку, а М., Ф. і М-ий проникли в город К. і стали рвати мак.

Почувши гавкіт собак, К. із зарядженою мисливською рушницею вийшов на подвір'я і спостерігав за злочинними діями Ф., М. і М-го. Перебуваючи на близькій відстані від викрадачів, він без умислу вбити їх чи заподіяти їм тілесні ушкодження, а лише з метою перепинити злочинні дії зробив два постріли з рушниці з таким розрахунком, щоб заряди дробу пройшли над їхніми головами. При цьому, як визнав суд, К. допустив злочинну недбалість: внаслідок одного з пострілів дробовий заряд влучив у Н., який стояв на значній відстані від К. - біля сусіднього будинку. Від одержаного вогнестрільного поранення голови Н. помер у лікарні наступного дня.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судових рішень із закриттям справи за відсутністю в діях К. складу злочину, передбаченого ст. 98 КК ( 2001-05 ). Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд правильно встановив фактичні обставини події, яка відбулася вночі 10 липня 1992 р., але його висновок про те, що дії К. містять склад злочину, передбаченого ст. 98 КК ( 2001-05 ), є безпідставним.

Із матеріалів справи вбачається, що К. з малолітньою дочкою і дружиною тимчасово проживав у приватному будинку своєї матері на околиці м. Миргорода поблизу недобудованих будинків поряд з пустирем.

Почувши в нічний час гавкіт собак, який вони зчинили через проникнення в город сторонніх осіб, К. вийшов у двір із зарядженою мисливською рушницею. При цьому він бачив у городі безпосередньо перед будинком М., Ф. і М-го, які щось там робили.

У такій обстановці К. не міг оцінити дійсні наміри групи сторонніх осіб, що проникли в його господарство. Зважаючи на пізній час, віддаленість житла від жилих будинків, а також на те, що в будинку перебували стара мати й малолітня дочка, К. мав право обороняти своє помешкання, майно, себе і своїх рідних усіма засобами, в тому числі й шляхом застосування зброї.

Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 15 КК ( 2001-05 ) дії К., пов'язані із застосуванням зброї, в даній ситуації були правомірними.

Визнаючи К. винним у необережному вбивстві Н. та кваліфікуючи його дії за ст. 98 КК ( 2001-05 ), суд виходив з того, що засуджений, роблячи постріли в бік учасників злочинного посягання, мав реальну можливість передбачити попадання дробових зарядів у інших осіб, які були чи могли бути за межами його господарства.

Проте, враховуючи конкретні обставини, за яких діяв К., треба визнати, що такий висновок суду є помилковим.

Як видно зі справи, Н. не проникав у город К., а чекав на своїх спільників, які рвали там стебла маку, за межами господарства К., біля стіни недобудованого сусіднього будинку, розташованого на значній відстані - до 55 м.

У нічний час, у темряві, К. не міг побачити Н., С. і Р., оскільки господарство було оточене парканом і посадженою кукурудзою, а його увага була зосереджена на тих особах, які протиправне проникли в город. Маючи можливість зробити постріл у М., Ф. і М-го, він цього не зробив, а щоб налякати й прогнати їх, двічі вистрелив поверх їхніх голів, не знаючи, що десь в іншому місці, за межами його господарства, знаходяться спільники цих правопорушників.

Даних, які б свідчили про те, що К. міг чи повинен був передбачити наявність людей за рогом будинку, в справі не має.

За таких обставин у протесті правильно порушено питання про скасування судових рішень із закриттям справи, оскільки К. випадково смертельно поранив Н. Ніяких доказів, які б підтверджували, що К. зробив це умисно чи з не обережності, у справі немає.

У зв'язку з наведеним судові рішення щодо К. скасовано із закриттям справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) за відсутності в його діях складу злочину.

Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.