Тип: Ухвала
Дата: 31 жовтня 1997 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 31.10.97
(Витяг)
У разі, коли суд першої інстанції не застосував ст. 43 КК України ( 2001-05 ), а за обставинами справи її застосування було необхідне, касаційна чи наглядна інстанція може визначити покарання за кількома вироками без скасування судових рішень, якщо це не погіршить становища засудженого
Вироком судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 11 червня 1996 р. М. засуджено: за ч. 3 ст. 140 КК ( 2001-05 ) - на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за ст. 17, ч. 3 ст. 140 КК - на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК - на сім років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією всього майна.
Постановлено стягнути солідарне з М., М-ча і О. на відшкодування заподіяної шкоди 58 млн. 300 тис. крб. на користь К.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 19 вересня 1996 р. вирок щодо М. залишено без зміни.
М. визнаний винним у тому, що 26 вересня 1992 р. він, а також М-ч і О., засуджені тим же вироком, проникли за попереднім зговором у квартиру К., звідки таємно викрали індивідуальне майно останньої загальною вартістю 118 млн. 300 тис. крб., чим завдали потерпілій значної шкоди.
6 січня 1995 р. М. і М-ч за попереднім зговором проникли в іншу квартиру і намагались таємно викрасти індивідуальне майно О-ка вартістю 98 млн. 500 тис. крб., однак свій злочинний намір до кінця не довели з причин, що не залежали від їх волі, оскільки були затримані на місці події з підготовленим до викрадення майном.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про зміну судових рішень, застосування щодо М. ч. 3 ст. 42 КК ( 2001-05 ) і ст. 43 КК та призначення йому остаточно основного покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років шість місяців. Пленум Верховного Суду України протест задовольнив.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчинених М. злочинів і вірно кваліфікував їх за ч. 3 ст. 140 КК ( 2001-05 ) і ст. 17, ч. 3 ст. 140 КК. Разом з тим він допустив помилку при призначенні М. покарання.
Як видно з матеріалів справи, М. вироком Подільського районного суду м. Києва від 19 січня 1993 р. був засуджений за ч. 1 ст. 186 КК ( 2002-05 ) на один рік шість місяців позбавлення волі і повністю відбув це покарання в квітні 1994 р. Після цього було встановлено, що М. винний ще в двох злочинах, перший з яких він вчинив до, а другий (замах на повторну крадіжку індивідуального майна) - після ухвалення цього вироку і відбуття покарання.
Таким чином, відповідно до наведених обставин і роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 16 постанови від 22 грудня 1995 р. N 22 ( v0022700-95 ) "Про практику призначення судами кримінального покарання", при призначенні М. покарання за другим вироком у даній справі суду необхідно було за стосувати як ч. 3 ст. 42 КК ( 2001-05 ), так і ст. 43 КК. При цьому суд повинен був, застосувавши ч. 3 ст. 42 КК, зарахувати М. покарання, відбуте ним за першим вироком від 19 січня 1993 р., а потім застосувати правила ст. 43 КК.
Враховуючи наведене, Пленум Верховного Суду України визнав за необхідне внести відповідні зміни у вирок та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, застосувавши до М. за ч. 3 ст. 42 КК ( 2001-05 ) принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, а за ст. 43 КК - принцип часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, оскільки це не погіршить становища засудженого.
На підставі викладеного, керуючись статтями 393, 394 КПК ( 1003-05 ), Пленум Верховного Суду України постановив протест заступника Генерального прокурора України задовольнити, вирок судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 11 червня 1996 р. і ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 19 вересня 1996 р. щодо М. змінити:
вважати його засудженим за ч. 3 ст. 140 КК ( 2001-05 ) на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна;
на підставі ч. 3 ст. 42 КК ( 2001-05 ) за сукупністю вчинених злочинів, передбачених ч. 3 ст. 140 КК (за вироком від 11 червня 1996 р.) і ч. 1 ст. 186 КК ( 2002-05 ) (за вироком від 19 січня 1993 р.), визначити М. п'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна;
зарахувати в строк основного покарання покарання, відбуте ним за ч. 1 ст. 186 КК ( 2002-05 ), - один рік шість місяців позбавлення волі і вважати невідбутими три роки шість місяців позбавлення волі;
на підставі ст. 43 КК ( 2001-05 ) до покарання, призначеного судом М. за ст. 17, ч. 3 ст. 140 КК, частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за сукупністю злочинів, і остаточно визначити М. п'ять років шість місяців позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.