Тип: Постанова
Дата: 14 січня 2002 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА З ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
14.01.2002
(Витяг)
Тернопільським транспортним прокурором в інтересах держави в особі Тернопільського державного підприємства по перевезенню вантажів та пасажирів (далі - ДП) був пред'явлений позов до відкритого акціонерного товариства "Підволочиське хлібоприймальне підприємство" (далі - ВАТ) про стягнення плати за користування вагонами. За клопотанням сторін належним відповідачем у справі залучено спільне підприємство "Райз-інвест" (далі - СП).
Рішенням арбітражного суду Тернопільської області від 25 - 30 травня 2000 р. позов задоволено і стягнуто на користь ДП 15 тис. 314 грн. з ВАТ та 101 тис. 268 грн. із СП. Постановою цього ж суду від 25 жовтня 2000 р. зазначене судове рішення скасовано у зв'язку з неповнотою з'ясування всіх обставин справи, а оскільки ВАТ є отримувачем вантажу, з нього на користь позивача було в повному обсязі стягнуто плату за користування вагонами.
Постановою Вищого арбітражного суду України від 28 квітня 2001 р. постановлені у справі рішення скасовано й у позові відмовлено. Мотивом прийняття такої постанови стало те, що, на думку судової колегії, відповідно до п. 137 Статуту залізниць України (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. N 457 ( 457-98-п ); далі - Статут) підприємствам, установам та організаціям залізничного транспорту загального користування право на пред'явлення позовів про стягнення плати за користування вагонами не надано, воно належить виключно залізницям, і тому позов, заявлений прокурором в інтересах держави в особі ДП, є безпідставним.
За касаційною скаргою ДП Верховний Суд України переглянув постанову Вищого арбітражного суду України і задовольнив касаційну скаргу з таких підстав.
Відповідно до ст. 23 ЦК ( 1540-06 ) юридичні особи, тобто підприємства, установи, організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді. Реалізація вказаних прав та обов'язків згідно зі ст. 26 ЦК забезпечується цивільною правоздатністю, яка виникає з моменту затвердження статуту або положення юридичної особи, а у випадках, коли остання повинна діяти на підставі загального положення про організації даного виду, - з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент вчинення цієї дії. Таким чином, можливість бути позивачем і відповідачем в суді - це один із елементів правоздатності юридичної особи, яка визначена Цивільним кодексом Української РСР. Застосування ж при вирішенні даного спору вимог п. 137 Статуту ( 457-98-п ) є помилковим та необгрунтованим, оскільки це підзаконний нормативний акт. Обсяг правоздатності юридичної особи визначається зазначеним Кодексом, який є офіційним кодифікованим законодавчим актом і має вищу юридичну силу, ніж Статут.
Крім того, в інформаційному листі від 7 квітня 1994 р. N 01-8/237 ( v_237800-94 ) Вищого арбітражного суду України йшлося про те, що право на пред'явлення позову до вантажовідправників, вантажоодержувачів та пасажирів належить як управлінням залізниць, так і відділенням чи іншим лінійним підприємствам залізниць, наділеним правом юридичної особи. На час пред'явлення позову позивач був юридичною особою, тобто мав відповідну правоздатність. Іншим інформаційним листом від 10 березня 2000 р. N 01-9/106 Вищий арбітражний суд України роз'яснив, що позови, які випливають зі Статуту, можуть заявлятися виключно управліннями залізниць, що й було відображено у постанові Вищого арбітражного суду України від 28 квітня 2001 р.
Таким чином, Вищим арбітражним судом України по-різному було застосовано положення одного й того самого закону при розгляді аналогічних справ.
Виходячи з викладеного, судова палата з господарських справ Верховного Суду України касаційну скаргу ДП задовольнила, постанови арбітражного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2000 р. та Вищого арбітражного суду України від 28 квітня 2001 р. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
"Вісник Верховного Суду України", N 6, листопад - грудень, 2002 р.