Судом у відповідних випадках розглядаються справи про встановлення факту участі в роботах по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС або її наслідків у зоні відчуження, а не факт перебування в цій зоні. Об'єднання в одному провадженні заяв різних осіб про встановлення таких фактів не відповідає правилам ст. 144 ЦПК про умови об'єднання вимог

СУДОВА КОЛЕГІЯ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

31.08.1994

(Витяг)

П., Л., Б., А., З. звернулись до суду з заявою про встановлення факту перебування в зоні відчуження. Заявники посилались на те, що вони були направлені у травні 1986 р. у відрядження на роботу в Макарівський район Київської області для надання медичної допомоги потерпілим від Чорнобильської катастрофи і працювали з 10 до 15 травня, надаючи таку допомогу евакуйованому населенню, а також виїжджали в тридцятикілометрову зону з такою ж метою. Краснолуцьким товариством "Чорнобиль" їм була надана 2 категорія потерпілих. Оскільки у зв'язку з переоформленням документів їм потрібні підтвердження виїзду в зону відчуження, а подорожні листи та інші звіти по відрядженню знищені за часом, заявники просили встановити факт перебування у зоні відчуження.

Рішенням Краснолуцького міського суду від 20 грудня 1993 р. заяви задоволені: заявники визнані такими, що перебували у певні дні у тридцятикілометровій зоні у зв'язку з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії.

Постановою президії Луганського обласного суду від 27 квітня 1994 р. протест заступника прокурора області залишено без задоволення.

У протесті заступника Генерального прокурора України ставилося питання про скасування всіх постановлених рішень і направлення справи на новий розгляд. Судова колегія Верховного Суду України знайшла, що протест підлягав задоволенню з таких підстав.

Відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) і затвердженого на підставі цього Закону Кабінетом Міністрів України Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ( 51-97-п ), посвідчення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС може видаватись на підставі рішення суду про встановлення факту безпосередньої участі у будь-яких роботах за певний період (визначений законодавством), пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження, у тому числі проведенням евакуації людей і майна з цієї зони, а також у роботах на діючих пунктах санітарної обробки людей і дезактивації техніки. Інші питання визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вирішуються комісіями при Київській і Житомирській обласних адміністраціях, при Міністерстві у справах захисту населення від наслідків аварії і суду непідвідомчі.

Заявники звернулись до суду з вимогами про визнання їх такими, що перебували у тридцятикілометровій зоні, і суд, виходячи з цих вимог, вирішив справу.

Разом з тим, враховуючи положення вказаного вище Закону ( 796-12 ), суду слід було з'ясувати обсяг і уточнити суть вимог заявників та перевірити, чи ставлять вони питання про встановлення факту безпосередньої участі у виконанні тих видів робіт, у тій місцевості і в той час, про які йдеться в Законі.

Суд об'єднав без врахування правил ст. 144 ЦПК ( 1502-06 ) вимоги різних осіб, кожна з яких має свої конкретні обгрунтування, не встановив дійсні обставини щодо кожного із заявників, не вказав, у якому конкретно населеному пункті працювали заявники в зоні відчуження (застосувавши при цьому такий термін "тридцятикілометрова" зона, який не зазначений у Законі ( 796-12 ), якими доказами достовірно підтверджено сам факт участі, характер робіт, строки їх виконання кожним із заявників.

Крім того, деякі із заявників представили довідки, які згідно з вказаними нормативними актами є підставою для подання їх відповідним комісіям для вирішення питання щодо встановлення факту участі в роботах по ліквідації наслідків аварії, у зв'язку з чим суду слід було перевірити, чи звертався заявник у відповідну комісію за вирішенням цього питання, і залежно від наслідків визначити підвідомчість справи суду за вказаними заявами.

Задовольняючи вимоги заявників, суд не врахував, що останні повинні були подати лише достовірні докази про безпосередню їх участь лише у вищезазначених роботах, у тому числі у роботах на діючих пунктах санітарної обробки людей та дезактивації техніки або у роботах з особливо небезпечними умовами праці, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії, що виконувалися за урядовими завданнями за межами зони відчуження, і що ця робота мала місце в певні періоди і за умов, визначених ст. 14 Закону України ( 796-12 ), і прийнятими відповідно до цього Закону постановами Кабінету Міністрів України.

Враховуючи наведене, у президії обласного суду не було достатніх підстав залишати без задоволення протест прокурора і погоджуватись з висновком суду. Керуючись статтями 336 - 338 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія Верховного Суду України скасувала судові рішення і справу направила на новий розгляд.

"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.