Оскільки відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, ніж з підстав і в порядку, визначених законом, при незаконному позбавленні права користування жилим приміщенням та обставина, що особа, яка купила це приміщення, є добросовісним набувачем, не може бути підставою для відмови у відновленні порушеного права і визнання недійсними акта про приватизацію та угоди про відчуження жилого приміщення

СУДОВА ПАЛАТА З ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 12.09.2001 м. Київ

(Витяг)

У червні 1995 р. ЖЕД-3 Київської дистанції цивільних споруд Південно-Західної залізниці звернулася з позовом до А. про визнання її такою, що втратила право користування жилою площею, зазначаючи, що 30 липня 1993 р. вона на підставі обмінного ордера від 29 липня 1993 р. N 932 прописалась у кімнату жилою площею 21 кв. метр квартири в м. Києві. Проте в цю кімнату А. не вселилася, без поважних причин понад шість місяців у ній не проживає і з серпня 1994 р. по травень 1995 р. витрат на утримання житла не несе. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив задовольнити його вимоги на підставі ст. 71 ЖК ( 5464-10 ).

Заперечуючи проти позову, відповідачка звернулась із зустрічним позовом про визнання недійсними наказу про приватизацію жилої площі, свідоцтва про право власності на житло, договору купівлі-продажу квартири та її реєстрації, мотивуючи це тим, що у зв'язку з незаконним позбавленням її права користування спірним жилим приміщенням воно було незаконно приватизовано і за договором купівлі-продажу від 15 серпня 1995 р. продано П.

Справа розглядалася судами неодноразово і була прийнята до провадження Київського міського суду для розгляду по першій інстанції.

Рішенням Київського міського суду від 8 червня 2001 р. в позові ЖЕД-3 було відмовлено, а зустрічні позовні вимоги задоволено.

У касаційній скарзі П. просила рішення суду скасувати, посилаючись на те, що допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом установлено, що А. не проживала у спірній квартирі понад визначений ст. 71 ЖК ( 5464-10 ) шестимісячний строк із поважних причин. Цей факт встановлено судом із додержанням норм процесуального права.

Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 р. N 2 ( v0002700-85 ) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК ( 5464-10 ), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад установлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Таким чином, висновок суду про те, що відповідачка не втратила права користування спірною жилою площею, є обгрунтованим.

Оскільки відповідно до ст. 9 ЖК ( 5464-10 ) ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, ніж з підстав і в порядку, визначених законом, при незаконному позбавленні права користування жилим приміщенням та обставина, що особа, яка купила це приміщення, є добросовісним набувачем, не може бути підставою для відмови у відновленні порушеного права і визнання недійсними акта про приватизацію та угоди про відчуження жилого приміщення.

Тому суд правильно поновив порушене право позивачки й обгрунтовано визнав недійсними наказ про приєднання та приватизацію жилої площі, свідоцтво про право власності на житло і договір купівлі-продажу спірної кімнати.

Виходячи з наведеного судова палата з цивільних справ Верховного Суду України касаційну скаргу П. відхилила.

"Вісник Верховного Суду України", N 2, березень - квітень, 2002 р.