Тип: Ухвала
Дата: 31 березня 2005 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
31.03.2005
(Витяг)
У липні 2003 р. Ж. звернулася до суду із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної їй незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, пославшись на те, що з 11 травня по 13 листопада 1998 р. вона перебувала під вартою у зв'язку з порушенням щодо неї прокуратурою м. Полтави кримінальної справи і притягненням її до відповідальності як обвинуваченої. Потім запобіжний захід було змінено на підписку про невиїзд. Оскільки Октябрський районний суд м. Полтави вироком від 2 липня 2001 р. виправдав її за відсутністю в діях складу злочину, однак матеріальна й моральна шкода, заподіяні їй незаконним притягненням як обвинуваченої та триманням під вартою, залишилась невідшкодованою, Ж. просила стягнути 12 тис. 140 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 500 тис.грн. - як компенсацію моральної шкоди.
Під час розгляду справи Ж. уточнила та доповнила вимоги і просила стягнути на її користь втрачений заробіток у сумі 12 тис. 140 грн., судові витрати в сумі 2 тис. 93 грн. та 1 млн.грн. на відшкодування моральної шкоди.
Октябрський районний суд м. Полтави ухвалою від 19 квітня 2004 р. заяву Ж. задовольнив: постановив стягнути з Державного казначейства України на користь заявниці 14 тис. 73 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 1 млн.грн. - як компенсацію моральної шкоди.
Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 23 вересня 2004 р. ухвалу суду першої інстанції змінив: постановив стягнути з Державного бюджету України на користь Ж. 914 тис. 73 грн., шляхом зобов'язання Державного казначейства України списав зазначену суму з відповідного рахунку, на якому обліковуються кошти Державного бюджету України; у решті ухвалу суду першої інстанції залишив без зміни.
Перший заступник прокурора (далі - заступник прокурора) Полтавської області у касаційному поданні, а також Державне казначейство України у касаційній скарзі порушили питання про скасування ухвал судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи це порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Обговоривши наведені у поданні заступника прокурора та касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційне подання та касаційна скарга підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 ( v0004700-95 ) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування зазначеної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат і з урахуванням інших обставин; при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування Ж. моральної (немайнової) шкоди в сумі 900 тис.грн., суди обох інстанцій не в повному обсязі врахували зазначене вище роз'яснення Пленуму.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що з урахуванням характеру й обсягу моральних страждань, яких Ж. зазнала у зв'язку з незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності та арештом, а також виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості на її користь за заподіяну моральну шкоду має бути стягнено 150 тис.грн.
За таких обставин ухвала Апеляційного суду в частині визначення розміру моральної шкоди підлягає зміні з підстав, передбачених ст. 340 ЦПК ( 1503-06 ).
Керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора Полтавської області та касаційну скаргу Державного казначейства України задовольнила: ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 23 вересня 2004 р. в частині стягнення на користь Ж. 900 тис.грн. за заподіяну моральну шкоду змінила, зменшивши розмір стягнення до 150 тис.грн.; у решті зазначену ухвалу залишила без зміни.