Тип: Ухвала
Дата: 01 грудня 1993 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
01.12.93
(Витяг)
П. звернулась у суд з позовом до Маріупольського орендного підприємства "Азовсталь", Маріупольського міськвиконкому і Я. про визнання права на жиле приміщення і визнання ордера недійсним. Позивачка зазначала, що вона перебувала в шлюбі з П., який працював на комбінаті "Азовсталь" і перебував там на пільговій черзі на одержання жилої площі. Рішенням адміністрації і профспілкового комітету йому на сім'ю з трьох осіб була виділена двокімнатна квартира N 46 жилою площею 27,4 кв. м по вул. Київській, 61 в м. Маріуполі, і на підставі цього рішення Маріупольський міськвиконком виписав ордер на вселення в надане жиле приміщення. У жовтні 1992 р. чоловік від квартири відмовився через те, що розірвав з нею шлюб, і їй відмовлено у вселенні в цю квартиру, оскільки колишній чоловік вніс зміни до складу сім'ї. В подальшому на заселення спірної квартири ордер виданий Я., хоча він видається лише на вільне жиле приміщення.
Комбінат "Азовсталь" пред'явив до П. зустрічний позов про виселення, мотивуючи свої позовні вимоги її незаконним вселенням у квартиру, надану іншій особі, яка потребує поліпшення житлових умов.
Справа судами розглядалась неодноразово. Останнім рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 19 травня 1993 р. позов П. задоволено, а в зустрічному позові відмовлено.
Ухвалою судової колегії Донецького обласного суду від 1 липня 1993 р. рішення залишено без зміни, а постановою президії Донецького обласного суду від 8 вересня 1993 р. відхилено протест на ці судові рішення заступника прокурора Донецької області.
У протесті заступника Генерального прокурора України ставиться питання про скасування зазначених судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
Судова колегія Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що працівник металургійного комбінату "Азовсталь" П. у 1985 р. з сім'єю з трьох осіб (він, дружина, дитина 1984 р. народження) взятий на квартирний облік для першочергового надання жилого приміщення і в 1989 р. йому надано однокімнатну квартиру жилою площею 17,8 кв. м без зняття з обліку.
У липні 1992 р. профспілковий комітет і адміністрація прийняли рішення про виділення йому відповідно до колективного договору як воїну-інтернаціоналісту двокімнатної квартири жилою площею 27,4 кв. м. Для громадян, яким виділяють жилі приміщення, міськвиконком виписує ордери на їх заселення, але оскільки жилий будинок не було здано в експлуатацію, їх видача не проводилась.
7 вересня 1992 р. судом прийнято рішення про розірвання його шлюбу з позивачкою, 22 вересня 1992 р. воно зареєстровано в органах реєстрації актів громадянського стану, а 6 жовтня 1992 р. він звернувся із заявою до адміністрації і профкому комбінату про внесення змін в його облікову справу в зв'язку з цими обставинами.
21 жовтня 1992 р. адміністрація і профком комбінату переглянули своє рішення про виділення квартири сім'ї П. і виділили її також сім'ї воїна-інтернаціоналіста Я., який у березні 1993 р. в установленому порядку одержав ордер на квартиру і вселився в неї.
Визнаючи позов П. обгрунтованим, а зустрічний позов таким, що не підлягає задоволенню, суди першої, касаційної і наглядної інстанції посилались на те, що згідно з п. 65 чинних Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень ( 470-84-п ), до видачі ордера рішення про надання жилого приміщення може бути переглянуто, якщо виявляться обставини, що не були відомі і могли вплинути на зазначене рішення, чого, на думку суду, не було. Ці судові інстанції вважали також, що зміна даних квартирного обліку одного з подружжя в зв'язку з розірванням шлюбу могла мати місце в період перебування на квартирному обліку, а не після прийняття рішення про надання жилого приміщення. Посилались суди і на те, що ордер сім'ї Я. в порушення правил ч. 2 ст. 58 ЖК ( 5464-10 ) був виданий не на вільне жиле приміщення, бо воно було заселене позивачкою.
Із зазначеними висновками суду не можна погодитись, оскільки в порушення статей 15, 30, 62 ЦПК ( 1501-06 ) до них суд дійшов без всебічного з'ясування дійсних обставин справи і належної оцінки доказів.
Зазначені вище Правила ( 470-84-п ), гарантуючи положеннями п. 65 права осіб, щодо яких відбулося рішення про надання жилого приміщення, разом з тим не виключають можливості перегляду його до видачі ордера і в інших, крім зазначених у цьому пункті, випадках, коли у зв'язку з недотриманням Правил ордер не міг бути виданий.
Зокрема, у відповідності з пп. 64, 66 Правил ( 470-84-п ) громадяни, щодо яких прийнято рішення про надання жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення займаного ними жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду, і в надане приміщення вселяються ті з них, хто його дав. Оскільки при відмові дати таке зобов'язання за особами, щодо яких приймалося рішення про надання жилого приміщення, зберігається право на займане приміщення, відсутність згоди члена сім'ї на звільнення займаного приміщення є перешкодою для видачі ордера і може бути підставою для перегляду рішення про надання квартири.
Тому висновок суду про те, що п. 65 Правил ( 470-84-п ) містить вичерпний перелік випадків, коли до видачі ордера може бути переглянуто рішення про надання жилого приміщення, не можна визнати спроможним.
Питання про те, чи давав чоловік позивачки П. після прийняття рішення про надання жилого приміщення згоду на звільнення займаної однокімнатної квартири, суд не з'ясував.
Не випливає із змісту Правил ( 470-84-п ) висновок суду про те, що при розірванні шлюбу зміни у дані квартирного обліку за місцем роботи можуть бути внесені лише до винесення рішення про надання жилого приміщення.
Згідно з п. 30 Правил ( 470-84-п ) при розірванні шлюбу між особами, які працюють на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації і перебувають на квартирному обліку за місцем роботи, облікова справа поділяється відповідно і за кожним з колишнього подружжя зберігається право перебувати на обліку за місцем роботи. Якщо один з подружжя, який перебував на квартирному обліку разом з другим з подружжя, не працює на тому ж підприємстві (в установі, організації), в якому вони перебували на обліку, він переводиться на облік за місцем своєї роботи, а якщо там не ведеться облік - у виконавчий комітет місцевої Ради за місцем проживання.
Стаття 40 ЖК ( 5464-10 ) і п. 26 Правил ( 470-84-п ) встановлюють, що громадяни перебувають на квартирному обліку до одержання жилого приміщення або до зняття їх з цього обліку у передбачених законодавством випадках, а не до прийняття рішення про його надання, як на це вказав суд.
Вважаючи, що ордер Я. в порушення вимог ч. 2 ст. 58 ЖК ( 5464-10 ) видано не на вільне приміщення, суд в рішенні не послався на відповідні докази, як цього вимагає ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ). Президія обласного суду ці порушення вбачає у тому, що ордер Я. був виданий у період вирішення спору в суді, що не свідчить про наявність перешкоди для його видачі.
Суд не з'ясував питання про взаємовідносини між колишнім подружжям П., що викликали даний житловий спір; до справи не приєднано рішення суду про розірвання шлюбу, хоча кожен твердив, що у всьому винний другий з них.
Крім цього, при постановленні рішення про надання сім'ї Я. при виселенні орендним підприємством "Азовсталь" іншого жилого приміщення суд не врахував роз'яснень, даних для таких випадків Пленумом Верховного Суду України у п. 6 постанови N 2 ( v0002700-85 ) від 12 квітня 1985 р. "Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України". Згідно з цими роз'ясненнями при визнанні ордера недійсним у зв'язку з видачею його з порушенням права інших осіб на це приміщення особам, які вселились за цим ордером, відповідно до змісту ч. 2 ст. 117 ЖК ( 5464-10 ) надається жиле приміщення, яке вони займали раніше, або інше, що за розміром і благоустроєм відповідає наданому за ордером.
Виходячи з наведеного, судова колегія Верховного Суду України скасувала зазначені судові рішення, а справу направила на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 2, 1995 р.