Тип: Ухвала
Дата: 02 листопада 1994 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
02.11.1994
(Витяг)
Л. пред'явила позов до С. про відшкодування шкоди. Позивачка вказувала, що вироком Івано-Франківського міського суду від 12 травня 1992 р. С. визнано винним і засуджено за ч. 2 ст. 140 та ч. 3 ст. 140 КК ( 2001-05 ) і стягнуто з нього на її користь 131650 крб. на відшкодування збитків, спричинених внаслідок викрадення належної їй автомашини ВАЗ-21063.
Посилаючись на те, що за станом на 8 червня 1993 р. відповідач відшкодував їй тільки 10700 крб., а вартість автомашини ВАЗ-21063 зросла і становить 13033350 крб., позивачка просила додатково стягнути з відповідача на її користь 13018300 крб.
Потім позивачка змінила свої позовні вимоги і з врахуванням вартості такої автомашини станом на 25 жовтня 1993 р., просила стягнути з відповідача на її користь 55992009 крб.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 5 листопада 1993 р. позов задоволено.
Постановою президії Івано-Франківського обласного суду від 5 листопада 1993 р. рішення суду скасоване з закриттям провадження в справі і запропоновано суду вирішити питання про зміну способу виконання та стягнути фактичну вартість автомашини на день розгляду цього питання в суді в порядку ст. 366 ЦПК ( 1503-06 ).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 23 березня 1994 р. було задоволено заяву Л., змінено спосіб виконання рішення і стягнуто на її користь з С. 150097365 крб.
Постановою президії Івано-Франківського обласного суду від 24 червня 1994 р. зазначена ухвала залишена без змін, а протест заступника прокурора області - без задоволення.
В протесті заступника Генерального прокурора України ставилося питання про скасування всіх судових рішень, оскільки вони постановлені без повного і всебічного дослідження обставин справи. Протест підлягав задоволенню з таких підстав.
Пленум Верховного Суду України в п. 36 постанови N 12 ( v0012700-92 ) від 25 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" роз'яснив, що судам слід мати на увазі, що у відповідності з п. 9 постанови N 6 ( v0006700-92 ) Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" в тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких було стягнуто грошові суми, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до винної особи.
Такі додаткові вимоги і були заявлені Л. до С. у липні 1993 р. і президія обласного суду своєю постановою від 28 січня 1994 р. безпідставно закрила провадження у справі та запропонувала суду вирішити питання про зміну способу виконання і стягнути фактичну вартість автомашини на день розгляду цього питання в суді в порядку ст. 366 ЦПК ( 1503-06 ).
Із квитанції до прибуткового ордера від 23 березня 1993 р. вбачається, що Д. внесла в касу установи ВЛ-315/30 - 117994 крб. в рахунок дострокового погашення боргу С.
Вирішуючи ж спір, суд цьому доказу в порушення вимог статей 62, 203 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ) оцінки не дав і не з'ясував, з чиєї вини несвоєчасно відшкодована шкода позивачці. За таких обставин рішення суду від 5 листопада 1993 р. також підлягало скасуванню. Керуючись статтями 336, 337 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія Верховного Суду України скасувала всі постановлені у справі рішення, а справу направила на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.