Тип: Ухвала
Дата: 07 липня 1993 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
07.07.93
(Витяг)
Б. пред'явила позов до Б. про вселення у квартиру, посилаючись на те, що відповідач перешкоджає їй користуватись трикімнатною квартирою, в якій проживали вона, відповідач і двоє неповнолітніх дітей.
Відповідач пред'явив зустрічний позов про визнання Б. такою, що втратила право користування жилим приміщенням на підставі ст. 107 ЖК ( 5464-10 ), оскільки вона в квартирі не проживає, утворила нову сім'ю і вибула на постійне місце проживання до чоловіка, з яким перебуває у фактичних шлюбних відносинах і має сина. Туди перевезла своє майно.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням судової колегії Донецького обласного суду від 25 травня 1993 р. позов Б. задоволено, вона з дітьми вселена у спірну квартиру і за її додатковими вимогами змінено договір найму жилого приміщення, їй з дітьми виділено дві суміжні кімнати площею 17,0 і 7,4 кв. м, а відповідачу одну ізольовану кімнату площею 12,9 кв. м. Підсобні приміщення залишено у загальному користуванні. Зобов'язано житлово-експлуатаційний орган укласти окремі договори найму з кожною із сторін. У зустрічному позові відмовлено.
У касаційній скарзі Б. просить скасувати рішення, посилаючись на те, що воно суперечить зібраним доказам і що показанням свідків і деяким письмовим суд дав однобічну оцінку.
Судова колегія Верховного Суду України знайшла, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У відповідності з ст. 107 ЖК ( 5464-10 ) у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму не розривається, а член сім'ї, який вибув на постійне проживання в інше місце, втрачає право користування цим приміщенням з дня вибуття.
Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови N 2 ( v0002700-85 ) від 12 квітня 1985 р. "Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз'яснив, що на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресовування кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт і постійна там прописка, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Виходячи з цих роз'яснень, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що Б. не подав переконливих доказів про виїзд Б. з дітьми з спірної квартири в добровільному порядку на постійне проживання у інший будинок, як це вказував Б. Відповідно до ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ) суд навів у рішенні докази, що стверджують вимушене залишення позивачкою з двома дітьми квартири, зокрема показаннями свідків, в тому числі сина сторін, сторонніх осіб (сусідів, знайомих, офіційними документами) про те, що по вул. Радіо, 5 позивачка не прописувалась.
Суд дійшов до обгрунтованого висновку, що народження позивачкою сина від іншого чоловіка, визнання останнім свого батьківства і сплата ним аліментів на цю дитину не тягне втрату позивачкою і дітьми права на жилу площу в квартирі. Згідно з ч. 1 ст. 65 ЖК ( 5464-10 ) позивачка мала право прописати в спірну квартиру свого новонародженого сина і в нього виникло б рівне з сторонами право користування жилим приміщенням.
Не можна погодитись з доводами Б. про те, що судом не дана оцінка показанням свідків Н., В., Є. та довідкам райвійськкомату, школи.
Суд в рішенні навів мотиви з посиланням на відповідні докази критичної оцінки показань ряду свідків, в тому числі Є., В., і зазначеним у касаційній скарзі документам. Неспроможне і посилання Б. як на доказ на рішення Куйбишевського райнарсуду від 23 грудня 1992 р., оскільки воно ще 14 квітня 1993 р. скасоване в порядку нагляду.
Виходячи з наведеного, судова колегія Верховного Суду України залишила рішення без зміни.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 2, 1995 р.