За загальним правилом примусовий обмін жилого приміщення на вимогу члена сім'ї наймача не може погіршувати житлові умови інших членів сім'ї, має проводитись з врахуванням їх інтересів і заслуговуючих на увагу доводів (зокрема віку, стану здоров'я та інших особливих обставин, що перешкоджають користуванню жилим приміщенням, яке надається в порядку обміну)

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

10.02.1993

(Витяг)

Т. звернувся в суд з позовом до Т. та інших про примусовий обмін трикімнатної кв. N 94 жилою площею 49 кв. м по вул. Радянській у м. Луганську. Позивач зазначав, що після розірвання шлюбу з Т. стало неможливим спільне проживання з нею та іншими членами сім'ї і просив у порядку примусового обміну переселити відповідачів у двокімнатну кв. N 7 по вул. 15-а лінія, він перейде в однокімнатну кв. N 150 по вул. Героїв Сталінграда, а наймачі цих квартир поселяться у спірну квартиру.

Відповідачі пред'явили зустрічний позов про визнання його таким, що втратив право користування квартирою в зв'язку з відсутністю там понад шість місяців без поважних причин.

Рішенням Ленінського райнарсуду від 29 лютого 1992 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії Луганського обласного суду від 8 червня 1992 р. і постановою президії цього ж обласного суду від 27 липня 1992 р., позов Т. задоволено, а в зустрічному позові відмовлено.

У протесті заступника Голови Верховного Суду України ставиться питання про скасування судових рішень у частині позову про примусовий обмін квартири з мотивів невідповідності їх закону.

Судова колегія Верховного Суду України знайшла, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України у п. 12 постанови N 2 ( v0002700-85 ) від 12 квітня 1985 р. "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", при примусовому обміні жилих приміщень на підставі ст. 80 ЖК ( 5464-10 ) погіршення житлових умов відповідачів, як правило, не повинно допускатись. У цих справах суд має всебічно враховувати інтереси і заслуговуючі на увагу доводи членів сім'ї наймача, зокрема, вік, стан здоров'я та інші особливі обставини, що перешкоджають користуванню жилим приміщенням, яке надається в порядку обміну. Із матеріалів справи вбачається, що частка жилої площі кожного із сторін у трикімнатній квартирі складає 9,8 кв. м, а загальна частка відповідачів становить 39,6 кв. м жилої площі.

У приєднаній до скарги відповідачів довідці зазначено, що розмір жилої площі у двокімнатній квартирі, що надається їм у порядку обміну, становить 28,1 кв. м, а не 31 кв. м, як це зазначено у рішенні суду. Отже, розмір площі у квартирі, що надається відповідачам при примусовому обміні, значно менший частки жилої площі, яка припадає на них у займаній квартирі, що істотно порушує їх житлові умови.

Ця квартира, крім того, складається з трьох ізольованих кімнат, а відповідачам надається двокімнатна квартира із суміжними кімнатами.

Зазначеним обставинам суд ніякої оцінки не дав і не з'ясував їх у судовому засіданні, хоча вони мають значення для правильного вирішення справи.

Залишені судом без уваги і дані про неможливість за станом здоров'я декого з відповідачів проживати у суміжних кімнатах.

Оскільки справа щодо вимог про примусовий обмін вирішена без належної перевірки їх обгрунтованості, судова колегія Верховного Суду України скасувала судові рішення в цій частині і справу направила на новий розгляд.

"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 2, 1995 р.