При вирішенні спору, при якому з батьків, що не проживають разом, має бути дитина, суд виходить з інтересів дітей і умов їх нормального розвитку та виховання. При цьому суд враховує можливість кожного з батьків забезпечити належне виховання дитини, характер взаємовідносин їх з дитиною, прихильність її до батька й інші конкретні обставини

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

08.06.1994

(Витяг)

У вересні 1990 р. С. пред'явила позов до С. про розірвання шлюбу та визначення місця проживання з нею сина Романа, 1986 року народження.

Позивачка зазначала, що в 1985 р. вона зареєструвала шлюб з відповідачем, від якого має сина. Посилаючись на те, що відповідач порушував подружню вірність і що з середини 1990 року вони спільно не проживають, позивачка просила розірвати шлюб і визначити місце проживання сина з нею.

С. пред'явив зустрічний позов про розірвання шлюбу та визначення місця проживання сина з ним, посилаючись на те, що сім'я їх розпалась з вини позивачки, яка не бажає з ним жити, а дитина з дня народження проживає з ним та його батьками.

Рішенням судової колегії в цивільних справах Житомирського обласного суду шлюб між сторонами розірваний.

Спір в частині визначення місця проживання дитини розглядався судами неодноразово. Останнім рішенням судової колегії в цивільних справах Житомирського обласного суду від 20 квітня 1994 р. місце проживання сина Романа визначено з відповідачем.

В касаційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що вирішуючи спір, суд не врахував, що відповідач із своїми батьками перешкоджають їй займатись вихованням сина та що висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 69 КпШС України ( 2006-07 ) при розгляді спорів про дітей у випадках, передбачених статтями 67 і 68 КпШС України, суд виходить з інтересів дітей та умов їх нормального розвитку та виховання. Із матеріалів справи вбачається, що сторони мають нормальні житлово-побутові умови, в яких може проживати, і виховуватись їх син.

Разом з тим, судом встановлено, що дитина сторін тривалий час проживає в сім'ї С., батьки якого допомагають йому в її вихованні, що сприяє її нормальному розвитку та вихованню; вона має все необхідне для життя, навчання і дозвілля, з 1 вересня 1993 року син сторін навчається у першому класі Попільнянської середньої школи, де С. працює вчителем, котрий, як педагог, характеризується виключно позитивно і допомагає синові у навчанні. Син виявляє більшу прихильність до батька і сама позивачка фактично не оспорювала в судовому засіданні тієї обставини, що в даний час син хоче проживати з батьком.

За таких обставин, виходячи з інтересів дитини і умов її нормального розвитку та виховання, суд обгрунтовано визначив місце проживання сина Романа з батьком.

Суд повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку доказам і постановив рішення, яке відповідає вимогам ст. 69 КпШС України ( 2006-07 ).

Виходячи з наведеного, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України залишила рішення без змін.

"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.