Щодо направлення справи про поділ майна на новий розгляд

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 02.06.93

(Витяг)

У листопаді 1991 р. С. пред'явив позов до С-вої про поділ майна, посилаючись на те, що під час шлюбу з відповідачкою вони придбали автомобіль, автопричіп та інше майно і збудували жилу прибудову, гараж та господарські будівлі. Оскільки відповідачка добровільно поділити майно не бажала, позивач просив провести його поділ, залишивши йому весь жилий будинок із сплатою ним відповідачці грошової компенсації за її частку.

Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Стахановського окружного суду, залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Луганського обласного суду від 14 січня 1993 р. і постановою президії цього суду від 24 березня 1993 р., позивачеві присуджено жилі кімнати 1-6, 1-7 площею 31,2 кв. м, прибудову "а", тамбур, ганок, гараж, душову, погріб, ворота, водопровід, каналізаційну яму, огорожу, що становить 7/10 частин будинку, а також інше майно на суму 5764 крб. Відповідачці присуджені приміщення 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 3 сараї, туалет, що становить 3/10 частини будинку, та інше майно на суму 8083 крб. і стягнуто з неї на користь позивача грошову компенсацію в сумі 4056 крб. Автомобіль "Москвич" і автопричіп з поділу виключено.

У протесті заступника Генерального прокурора України порушується питання про скасування зазначених судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з роз'ясненнями, даними Пленумом Верховного Суду України у п. 6 постанови N 7 ( v0007700-91 ) від 4 жовтня 1991 р. (зі змінами, внесеними постановою N 13 ( v0013700-92 ) від 25 грудня 1992 р.) "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок", при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок суд має виходити з дійсної вартості будинку, під якою розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості.

У даній справі суд, вирішуючи спір між сторонами, не з'ясував дійсної вартості усього будинку з прибудовами, хоча ця обставина мала значення для визначення розміру часток сторін у праві власності на будинок, який суд визнав їх спільною сумісною власністю.

Крім того, в судовому засіданні відповідачка заперечувала проти поділу будинку в натурі за третім варіантом, наведеним у висновку технічної експертизи, оскільки за цим варіантом їй виділялись приміщення малого розміру, і просила провести поділ за другим варіантом. Однак на порушення статей 15, 40 ЦПК ( 1501-06 ) України суд доводів відповідачки не перевірив і всупереч вимогам ст. 203 цього ж Кодексу не мотивував у рішенні, чому він відхилив три інші запропоновані експертами варіанти поділу будинку в натурі.

Визнавши, що поділ спірного жилого будинку на дві ізольовані квартири можливий лише після його відповідного переобладнання, суд разом з тим не вказав у рішенні, за чиї кошти це слід зробити і на кого покладено обов'язок по переобладнанню будинку.

Виходячи з наведеного, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скасувала постановлені рішення і направила справу на новий розгляд.

"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 2, 1995 р.