Про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

24.01.2006

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В.В., суддів: Гусака М.Б., Житкова В.В., Маринченка В.Л., Мушинського М.М., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., розглянувши скаргу Акціонерного комерційного банку "Мрія" (далі - АКБ "Мрія") про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 р. у справі N 9/175-04 за позовом АКБ "Мрія" до ДПІ у м. Вінниці (далі - ДПІ) про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, ВСТАНОВИЛА:

У травні 2004 р. АКБ "Мрія" звернувся до суду з позовом про визнання відсутності у ДПІ права на проведення позапланової комплексної перевірки позивача на підставі підпунктів "а", "в" п. 3, п. 15 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 р. N 817/98 ( 817/98 ).

Відповідач позов заперечував, посилаючись на правомірність проведення позапланової комплексної перевірки АКБ "Мрія", призначеної у зв'язку з порушенням кримінальної справи за фактом вчинення службовими особами ВАТ "АПГ "Закарпатський сад" шахрайства з фінансовими ресурсами.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21 вересня 2004 р. позов задоволено. Визнано, що у ДПІ відсутнє право на проведення позапланової комплексної перевірки Вінницької філії АКБ "Мрія" на підставі постанови про призначення перевірки від 23 лютого 2004 р. Суд дійшов висновку, що позапланова перевірка розпочата ДПІ без належних підстав.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 27 січня 2005 р. зазначене рішення скасовано, провадження у справі припинено на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ), оскільки спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 р. зазначені судові рішення скасовані, у позові відмовлено. Постанова суду касаційної інстанції обґрунтована тим, що право органів державної податкової служби на проведення перевірок платників податків передбачене чинним законодавством і відповідач не може бути позбавлений такого права за рішенням суду. Також, за висновком суду, позивачем не доведено порушення його прав або охоронюваного законом інтересу та настання внаслідок цього будь-яких негативних наслідків для нього.

У скарзі АКБ "Мрія" до Верховного Суду України порушується питання про скасування постанови Вищого господарського суду України і постанови Житомирського апеляційного господарського суду та залишення в силі рішення господарського суду Вінницької області. На обґрунтування скарги зроблено посилання на порушення норм матеріального та процесуального права, неоднакове застосування судом касаційної інстанції тієї самої норми права та наведено постанову касаційного суду, в якій по-іншому, на думку скаржника, застосована одна і та сама норма права.

Скарга АКБ "Мрія" підлягає частковому задоволенню.

Колегія суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнає доведеним скаржником неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. N 509-XII ( 509-12 ) та помилкове її застосування саме у цій справі. Ця норма встановлює, що органи державної податкової служби мають право діяти лише в установленому законом порядку.

Наслідком порушення цього порядку державною податковою інспекцією в іншій справі, коли інспекція замість прийняття рішення про застосування фінансових санкцій у зв'язку з виявленим правопорушенням прийняла податкове повідомлення-рішення, було визнання цього акта Вищим господарським судом України недійсним.

Водночас порушення порядку (відсутність підстав) перевірки платника податку органом державної податкової служби, встановлене судом першої інстанції в цій справі і не спростоване судами наступних інстанцій, касаційний суд визнав недостатнім для задоволення заявлених позовних вимог, пославшись на відсутність будь-яких негативних наслідків для позивача.

Крім того, скасовуючи постанову апеляційного суду та відмовляючи в позові, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідач не міг бути позбавлений права на проведення перевірки платника податків за рішенням суду, оскільки таке право передбачене чинним законодавством.

Постанова касаційного суду є незаконною, а його висновки - необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України ( 254к/96-ВР ) та аналогічним вимогам ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ). Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом.

Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. Крім того, позивачем не оспорювалось право державної податкової інспекції на проведення перевірок взагалі, він доводив протиправність перевірки, розпочатої щодо нього.

Також не можна визнати обґрунтованим посилання касаційного суду на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження порушення його права або охоронюваного законом інтересу.

Такий висновок зроблений із порушенням вимог ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ), яка забороняє суду касаційної інстанції додатково перевіряти докази та встановлювати фактичні обставини справи. Він не ґрунтується на фактичних обставинах, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - визнання відсутності права на перевірку - є нічим іншим як вимогою про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, тобто дій органу державної податкової служби. Право особи на таку вимогу, такий спосіб захисту порушеного права ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст. 20 ГК України ( 436-15 ), яка встановлює і такий спосіб захисту як припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Таким чином, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції, який рішення місцевого господарського суду скасував, а провадження у справі припинив на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) з посиланням на ст. 12 цього Кодексу та на те, що права і законні інтереси суб'єкта господарювання у правовідносинах з органами державної податкової служби захищається лише шляхом визнання недійсними актів цих органів.

За наведених у судових актах обставин рішення та дії ДПІ могли бути оскаржені до господарського суду, оскільки чинним законодавством для цього не було встановлено іншого порядку судового провадження.

Разом з тим, не можна погодитися і з обґрунтованістю рішення суду першої інстанції, яким визнана відсутність у ДПІ права на проведення позапланової комплексної перевірки Вінницької філії АКБ "Мрія" на підставі постанови про призначення перевірки від 23 лютого 2004 р. Позивач, заявляючи позов, не пов'язував вимоги з конкретною підставою проведення перевірки та не обґрунтовував їх лише згаданою обставиною. Таким чином, суд, ухвалюючи рішення, змінив підстави заявленого позову, порушивши вимоги процесуального закону, який надає це право лише позивачу.

Отже, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та звернути увагу на те, що відповідно до КАСУ ( 2747-15 ) адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п. 6 ч. 3 ст. 105); звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними. Крім того, враховуючи те, що встановлення законом перед органами державної податкової служби завдань (статті 2, 8 - 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) та закріплення повноважень (компетенції) для їх вирішення (ст. 11 Закону) за відсутності встановленого на той час законом порядку реалізації повноважень не могло бути перешкодою для виконання покладених завдань, суд має перевірити, чи використовувались повноваження державною податковою інспекцією з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

На підставі наведеного та керуючись статтями 241-244 КАСУ ( 2747-15 ), колегія суддів Судової палати ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу АКБ "Мрія" задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 р., постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27 січня 2005 р. та рішення господарського суду Вінницької області від 21 вересня 2004 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 КАСУ ( 2747-15 ).

"Судова практика", N 2, 2006 р.