Про відмову в реєстрації релігійної громади

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 13.08.97

vd970813

Про відмову в реєстрації релігійної громади

(Витяг)

Згідно з Типовим положенням про управління (відділ) у справах релігій обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1996 р. N 697 ( 697-96-п ), до повноважень зазначених управлінь (відділів) належать попередній розгляд питань, пов'язаних із реєстрацією статутів (положень) релігійних громад, і надання висновків щодо відповідності статутних документів чинному зако нодавству. Остаточне прийняття рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації релігійної громади покладено на відповідну державну адміністрацію, рішення якої може бути оскаржене в порядку, визначеному гл. 31-Б ЦПК України ( 1501-06 ).

Вирішення питання про реєстрацію статуту релігійного братства належить до компетенції Держкомрелігій, а не обласної державної адміністрації.

У травні 1997 р. І. звернувся до суду зі скаргою на дії управління у справах релігій Донецької обласної державної адміністрації. Заявник зазначав, що 15 лютого 1997 р. громадою із десяти осіб було створено релігійну організацію "Братство в ім'я Всіх Святих", головою якої обрано його - І. 21 лютого 1997 р. він як голова "Братства" подав до зазначеного управління заяву і статут для проведення передбаченої законом реєстрації. Однак управління не передало подані документи до реєструючого органу і в травні 1997 р. повернуло їх із посиланням на те, що створена організація не є релігійною. Вважаючи такі дії неправомірними, заявник просив суд зобов'язати управління в справах релігій передати статутні документи до реєструючого органу.

Рішенням Донецького обласного суду від 25 червня 1997 р. І. в задоволенні скарги було відмовлено.

У касаційній скарзі І. просив скасувати рішення обласного суду і постановити нове рішення - зобов'язати управління у справах релігій передати статутні документи обласній державній адміністрації на реєстрацію.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Розглядаючи скаргу в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК ( 1501-06 ), та відмовляючи в її задоволенні, суд виходив із того, що подані заявником статутні документи не відповідають вимогам Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" ( 987-12 ), а тому управління в справах релігій правомірно не передало їх на реєстрацію. Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи, права та обов'язки сторін.

Відповідно до ст. 14 названого Закону ( 987-12 ) реєстрацію статутних документів релігійних громад (для набуття останніми правоздатності юридичної особи) покладено на обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - на уряд цієї Республіки.

Вирішуючи скаргу, суд не з'ясував належним чином, чи має право обласне управління в справах релігій відмовити релігійній організації в передачі статутних документів до реєструючого органу.

Як вбачається з п. 4 (підпункт 11) Типового положення про управління (відділ) у справах релігій обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1996 р. N 697 ( 697-96-п ), це управління, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює попередній розгляд поданих на реєстрацію в установленому законодавством порядку статутів (положень) релігійних громад, а також змін та доповнень до них, перевіряє їх відповідність чинному законодавству і подає висновки обласній державній адміністрації. Висновок управління про відповідність чи невідповідність статутних документів релігійної громади вимогам чинного законодавства враховується зазначеною адміністрацією при прийнятті рішення про реєстрацію релігійної громади або про відмову в ній. Однак із Типового положення не випливає, що невідповідність статутних документів вимогам чинного законодавства надає управлінню у справах релігій право відмовити релігійній громаді в передачі статуту (положення) до реєструючого органу для прийняття рішення.

Визнаючи статутні документи організації "Братство в ім'я Всіх Святих" такими, що суперечать чинному законодавству, до прийняття рішення компетентним державним органом. Донецький обласний суд тим самим на порушення вимог ст. 14 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" ( 987-12 ) взяв на себе функції реєструючого органу, оскільки фактично відмовив у проведенні реєстрації статуту. При цьому суд не врахував, що розгляд справ про оскарження законності відмови в реєстрації статутів (положень) релігійних громад провадиться судами в порядку гл. 31-Б ЦПК ( 1501-06 ), а не гл. 31-А.

Вирішуючи зазначену справу, суд також не з'ясував, чи до компетентного реєструючого органу звернувся І. із заявою про реєстрацію статуту. Згідно з ч. 2 ст. 14 названого Закону ( 987-12 ) релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають статути (положення) на реєстрацію не до обласних державних адміністрацій, а до загальнодержавного органу у справах релігій - Держкомрелігій.

Оскільки всі ці обставини Донецький обласний суд на порушення ст. 15 ЦПК ( 1501-06 ) належним чином не дослідив, судова колегія Верховного Суду України скасувала постановлене рішення і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надруковано: "Юридичний вісник України", N 42 (278), 19 - 25 жовтня 2000 р.