При проведенні примусового обміну жилого приміщення на підставі ст. 80 ЖК суд має всебічно врахувати інтереси членів сім'ї наймача та їх доводи, що заслуговують на увагу, зокрема вік, стан здоров'я та інші особливі обставини, які перешкоджають користуванню жилим приміщенням, що надається в порядку обміну. Примусовий обмін жилого приміщення на приватизоване жиле приміщення можливий лише за наявності згоди на прийняття власності тих членів сім'ї наймача, яким вона повинна перейти в користування

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 07.02.1996

При проведенні примусового обміну жилого приміщення на

підставі ст. 80 ЖК суд має всебічно врахувати інтереси

членів сім'ї наймача та їх доводи, що заслуговують на

увагу, зокрема вік, стан здоров'я та інші особливі

обставини, які перешкоджають користуванню жилим

приміщенням, що надається в порядку обміну. Примусовий

обмін жилого приміщення на приватизоване жиле приміщення

можливий лише за наявності згоди на прийняття власності

тих членів сім'ї наймача, яким вона повинна перейти в користування

(Витяг)

У липні 1994 р. К. С. зверталася до суду з позовом до К. Я. про примусовий обмін трикімнатної квартири. Позивачка зазначала, що після розірвання шлюбу з К. Я. спільне проживання з ним стало неможливим, і просила в порядку примусового обміну переселити відповідача в кімнату готельного типу жилою площею 12,9 кв. м, тоді б вона з двома неповнолітніми дітьми перейшла жити у двокімнатну квартиру жилою площею 28,2 кв.м, а наймачі цих жилих приміщень поселилися у спірну квартиру.

Відповідач у зустрічному позові запропонував суду свій варіант обміну, згідно з яким колишня дружина з дітьми мала переселитися у двокімнатну квартиру, що належить на праві власності В. А., а він - в однокімнатну квартиру, власницею якої є В. Н.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Жовтневого районного суду м.Луганська від 26 червня 1995 р. позов К. С. задоволено, а в зустрічному позові К. Я. відмовлено.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Луганського обласного суду від 17 липня 1995 р. рішення районного суду залишено без зміни.

Постановою президії Луганського обласного суду від 22 листопада 1995 р. протест заступника прокурора Луганської області відхилено.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування названих судових рішень і направлення справи на новий розгляд, посилаючись на те, що внаслідок зазначеного у рішеннях обміну житлові умови відповідача істотно погіршаться і що справу розглянуто з порушенням правил ст. 21 ЦПК ( 1501-06 ). Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 12 постанови від 12 квітня 1985 р. N 2 ( v0002700-85) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", при примусовому обміні жилих приміщень на підставі ст. 80 ЖК ( 5464-10 ), як правило, не повинні погіршуватися житлові умови відповідачів. У цих справах суд має всебічно враховувати інтереси членів сім'ї наймача та їх доводи, що заслуговують на увагу, зокрема вік, стан здоров'я та інші особливі обставини, що перешкоджають користуванню жилим приміщенням, яке надається в порядку обміну.

Як видно з матеріалів справи, до реєстрації шлюбу К. С. проживала в однокімнатній квартирі готельного типу жилою площею 8 кв. м, а К. Я. - у двокімнатній квартирі жилою площею 28 кв. м. В результаті обміну зазначених квартир вони отримали трикімнатну квартиру жилою площею 35,8 кв. м, яка складається з трьох ізольованих кімнат і має всі необхідні житлово-комунальні вигоди.

За наведеним у рішенні суду іншим варіантом примусового обміну, запропонованого позивачкою, відповідач має переселитися в кімнату N 2 у комунальній квартирі площею 21,3 кв. м, яку займає Н. Проте, як видно з копії плану цієї квартири та копій ордерів, кімната N 2 має іншу площу, а кімната площею 21,3 кв. м Н. не надавалась.

Висновку про те, що при такому обміні квартири права відповідача не порушені, суд дійшов всупереч вимогам статей 15, 30, 62 ЦПК ( 1501-06 ) при неповно з'ясованих обставинах справи і без належної оцінки доказів.

З матеріалів справи видно, що внаслідок обміну відповідач має поселитися в квартиру, де мешкають шість сімей і немає належних комунальних вигод, а є лише загальний туалет і умивальник з холодною водою.

Що стосується зустрічного позову К. Я. про примусовий обмін жилого приміщення на інше, приватизоване, то суд вірно виходив з того, що такий обмін можливий лише за наявності добровільної згоди тих його учасників, які мають поселитися в приватизоване приміщення, на прийняття власності. Проте К. С., котра мала поселитись у таке приміщення, категорично відмовилася від цього варіанта обміну.

Крім того, згідно зі ст. 21 ЦПК ( 1501-06 ) суддя, який брав участь у розгляді цивільної справи в касаційному порядку, не може брати участі у розгляді тієї ж справи в порядку нагляду. Проте з матеріалів справи видно, що заступник голови обласного суду З. брав участь у розгляді цієї справи як у касаційному порядку, так і в порядку нагляду.

З урахуванням наведеного судова колегія Верховного Суду України скасувала судові рішення, а справу направила на новий розгляд.

Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 2, 1997 р.