Про заміну договору найму житлового приміщення

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

21.03.2007

(Витяг)

У березні 2005 р. М. звернувся до суду з позовом до Г. про зміну договору найму жилого приміщення, зазначаючи, що в 1985 році в користування його сім'ї надана трикімнатна квартира N 92, та посилаючись на те, що з часом між ним та дружиною - Г. склались неприязні стосунки і він звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. Просив задовольнити позов та зобов'язати комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство N 13 (далі - КВЖРЕП-13) укласти з ним договір найму кімнати площею 17,8 кв.м, а з відповідачкою - кімнат площею 11,2 та 9,5 кв.м.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29 вересня 2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 4 грудня 2006 р., позов задоволено. Зобов'язано КВЖРЕП-13 м. Житомира укласти з М. договір найму жилої кімнати площею 17,8 кв.м, а з Г. - кімнат площею 11,2 та 9,2 кв.м, підсобні приміщення залишено в спільному користуванні. З Г. постановлено стягнути на користь М. витрати з оплати правової допомоги в розмірі 1000 грн.

У касаційній скарзі Г. просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на їх необґрунтованість і порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 214 ЦПК ( 1618-15 ) під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, правильно керувався тим, що жилу площу, яка припадає на позивача, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 ЖК ( 5464-10 ), що згідно з вимогами ч. 1 ст. 104 зазначеного Кодексу є підставою для укладення з ним окремого договору найму. В цій частині рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З рішенням у частині стягнення з відповідачки на користь позивача 1000 грн. витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги фахівця в галузі права, погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК ( 1618-15 ) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК до судових витрат серед іншого належать і витрати на правову допомогу.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачки на користь позивача 1000 грн., суд зазначив, що такі витрати, пов'язані з оплатою допомоги фахівця в галузі права, підтверджені документально, а граничний розмір їх компенсації законом не встановлено.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК ( 1618-15 ) правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

У матеріалах справи немає документів, які свідчать про те, що приватний підприємець Х., якому позивач відповідно до квитанцій сплатив 1000 грн. за надання правової допомоги, є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання такої допомоги. Свідоцтво про сплату суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Х. єдиного податку таким документом не є. Крім того, відповідно до довіреності від 6 лютого 2006 р. Х. позивачем надано повноваження свого представника, саме в такому процесуальному статусі згідно з протоколами судових засідань той брав участь у справі, і кошти за надану допомогу отримав як представник, що відображено в квитанціях про їх сплату.

Також постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. N 590 ( 590-2006-п ) "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом справ. Так, граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення у цивільній справі у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати суму, що обчислюється з огляду на те, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Суд на зазначене уваги не звернув та не з'ясував, чи є Х. фахівцем у галузі права, чи має право за законом на надання правової допомоги та чи надавав таку допомогу як фахівець у галузі права чи представник позивача, чи є підстави для присудження з відповідачки компенсації понесених позивачем витрат, а якщо так, то яким є граничний розмір такої компенсації.

Таким чином, у частині присудження з відповідачки на користь позивача компенсації понесених ним витрат на правову допомогу суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК ( 1618-15 ) є підставою для скасування рішення з передачею справи в цій частині на новий розгляд.

Керуючись пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 336, ст. 337, ч. 2 ст. 338, пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК ( 1618-15 ), колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Г. задовольнила частково, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 вересня 2006 р. у частині присудження з Г. на користь М. компенсації 1000 грн. понесених ним витрат на правову допомогу, а також ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 4 грудня 2006 р. про залишення в цій частині рішення суду першої інстанції без змін скасувала і передала справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишила без змін.

"Цивільне судочинство. Судова практика у цивільних справах", N 1, 2007 р.