Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 23.05.99

vd990523

(Витяг)

Рішення про задоволення позову до посольства іноземної держави про відшкодування шкоди скасовано, оскільки судом не було додержано положень про судовий імунітет, встановлений відповідно до міжнародного договору, учасником якого є Україна.

Згідно з ч. 1 ст. 425 ЦПК України ( 1503-06 ) пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, можуть бути допущені за згодою компетентних органів відповідної держави

У січні 1999 р. Л. пред'явив позов до Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позивач зазначав, що 24 червня 1998 р. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталася з вини водія належного відповідачу автомобіля "Вольво", було пошкоджено його автомобіль. Крім того, він та його водій одержали ушкодження здоров'я. У зв'язку з цим Л. просив стягнути з відповідача 73 тис. 72 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 14 тис. 132 грн. - моральної шкоди.

Рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 23 лютого 1999 р. позов було частково задоволено: з Посольства Російської Федерації в Україні стягнено на користь позивача 73 тис. 72 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 11 тис. грн. - моральної шкоди. У касаційному порядку справа не розглядалась.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах цього суду протест задовольнила з таких підстав.

Постановлюючи рішення, суд виходив із того, що відповідач є власником джерела підвищеної небезпеки і ДТП сталася з вини його водія, а тому він повинен відшкодувати потерпілому матеріальну й моральну шкоду. Проте висновок суду про задоволення позову є необгрунтованим.

Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. ( 995_048 ), стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента від 10 червня 1993 р. N 198/93, наша держава гарантує додержання положень зазначеної вище Конвенції.

Пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, згідно з ч. 1 ст. 425 ЦПК ( 1503-06 ) можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави.

Прийнявши позовну заяву, суддя на порушення вимог статей 143, 425 ЦПК ( 1502-06, 1503-06 ) на стадії підготовки справи до судового розгляду не з'ясував, чи є згода Посольства Російської Федерації як компетентного органу держави, складовою частиною якої є Посольство, на розгляд справи в судах України. З'ясування цього питання має істотне значення для вирішення справи, оскільки від цього залежить, чи має суд право здійснювати подальші процесуальні дії. За відсутності такої згоди Посольство не може одержати правового статусу відповідача в цивільному процесі України. Посилання в рішенні на наявність такої згоди не грунтується на матеріалах справи.

Виходячи з наведеного і керуючись статтями 336, 338 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Залізничного районного суду м. Києва скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно виконати дії, передбачені ст. 425 ЦПК ( 1503-06 ): у разі відсутності згоди Посольства Російської Федерації на розгляд справи в судах України обговорити питання щодо закриття провадження у справі й повороту виконання.

Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 6 (16), 1999 р.