Тип: Ухвала
Дата: 09 червня 1999 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 09.06.99
vd990609
(Витяг)
Рішення суду, дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя (пов'язаних із прийняттям заяви, порушенням справи, її підготовкою та розглядом в судовому засіданні) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не шляхом звернень до іншого суду першої інстанції із заявами (скаргами) про зобов'язання суддів до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування моральної шкоди.
Відмову в прийнятті заяви суддею, який раніше відмовляв даній особі у прийнятті заяви, не може бути визнано повторною участю судді в розгляді справи, забороненою ст. 21 ЦПК України ( 1501-06 )
У листопаді 1998 р. Б. звернувся в Севастопольський міський суд із позовом до Ленінського районного суду м. Севастополя про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що цим районним судом було необгрунтовано об'єднано в одне провадження його позови про скасування наказів, виданих відкритим акціонерним товариством "Корал", та про поновлення на роботі в цьому товаристві, а також порушено строки розгляду справи. Усім цим йому було завдано моральну шкоду.
Ухвалою судді Севастопольського міського суду від 16 квітня 1999 р. у прийнятті позовної заяви Б. було відмовлено.
Позивач подав скаргу, в якій просив скасувати зазначену ухвалу, посилаючись на її необгрунтованість. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скаргу залишила без задоволення з таких підстав.
Статтями 126 і 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону і вплив на них у будь-який спосіб забороняється. Однією з основних конституційних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом (ст. 129).
Згідно із зазначеними положеннями Конституції ( 254к/96-ВР ) рішення суду і відповідно до них дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя (пов'язаних із прийняттям заяви, порушенням справи, її підготовкою та розглядом у судовому засіданні) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не шляхом звернень до іншого суду першої інстанції із заявами про зобов'язання суддів до вчинення певних процесуальних дій, що одночасно порушило б і принцип незалежності суддів, і заборону втручатись у вирішення справи незалежним судом.
Статтею 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та Законом від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" ( 266/94-ВР ) визначено як виключні підстави, так і порядок відшкодування шкоди, заподіяної при здійсненні правосуддя, який виключає можливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 ( v0009700-96 ) "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою відповідно до ст. 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ) лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного.
Таким чином, до суду чи судді не може бути пред'явлено позову за дії, вчинені при здійсненні правосуддя, а заяви і скарги, спрямовані на це, не підлягають розглядові в судах першої інстанції, оскільки помилки, допущені при здійсненні правосуддя, усуваються в іншому судовому порядку.
Враховуючи наведене, суд відповідно до п. 1 ст. 136 ЦПК ( 1502-06 ) обгрунтовано відмовив Б. у прийнятті позовної заяви.
Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦПК ( 1501-06 ) суддя, який брав участь у розгляді цивільної справи по першій інстанції, не може брати участі в розгляді тієї ж справи в касаційному порядку або в порядку нагляду, а так само в новому розгляді справи по першій інстанції, в разі скасування рішення, постановленого за його участю. Оскільки суддя Севастопольського міського суду не постановив рішення по суті спору, повторний розгляд ним питання про прийняття позовної заяви не є порушенням вимог ст. 21 ЦПК.
Виходячи з наведеного і керуючись ст. 326 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скаргу Б. залишила без задоволення, а ухвалу судді Севастопольського міського суду - без зміни.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 6 (16), 1999 р.