Про визнання страйку незаконним

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 15.01.92 м.Київ

(Витяг)

Вирішуючи позов про визнання страйку недійсним, суд виходив з того, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" ( 1545-12 ) в Україні до прийняття відповідного законодавчого акта діє Закон Союзу РСР від 9 жовтня 1989 р. (в редакції Закону від 20 травня 1991 р.) "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР ) і що страйки, оголошені або проведені з порушенням цього Закону, є неправомірними

У листопаді 1991 р. станція швидкої медичної допомоги Чернігівського міського відділу охорони здоров'я пред'явила позов до її страйкового комітету про визнання страйку, розпочатого 22 жовтня 1991 р., того ж дня припиненого і відновленого 21 листопада 1991 р., незаконним, посилаючись на те, що він створює загрозу життю та здоров'ю людей. Крім того, рішення про проведення страйку приймалось на зборах не усього колективу станції, а лише водіїв.

Рішенням судової колегії Чернігівського обласного суду від 12 грудня 1991 р. позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду і закрити справу, посилаючись на те, що такий спір не підлягає розглядові в судах, оскільки в Україні не прийнято відповідного закону.

Судова колегія Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ст. 9 Закону СРСР від 9 жовтня 1989 р. (в редакції Закону від 20 травня 1991 р.) "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР ) визнаються незаконними страйки, оголошені без додержання положень статей 2-4 цього Закону, або такі, що розпочалися або продовжуються на порушення вимог статей 5, 10 і 12 вказаного Закону.

Судом встановлено, що рішення про проведення страйку з 22 жовтня та його відновлення з 21 листопада 1991 р. приймалось не на загальних зборах (конференції) трудового колективу станції, а на зборах водіїв. У письмовій формі вимоги викладені не були. Адміністрацію з ними не ознайомили. Не розглядалися вони перед початком страйку і перед його відновленням примирною комісією та трудовим арбітражем.

Наведене підтверджується показаннями свідків, іншими доказами і не оспорювалось представниками відповідача.

Крім того, страйк водіїв станції швидкої медичної допомоги, що тривав понад сім днів, порушив режим роботи цієї установи, чим створив реальну загрозу життю і здоров'ю людей.

За таких обставин суд обгрунтовано визнав страйк незаконним, оскільки водії станції швидкої медичної допомоги, припинивши роботу, допустили порушення вимог статей 2, 4, 5 і 12 Закону СРСР "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР ).

Доводи, що містяться в касаційній скарзі, про те, що спір не підлягав розглядові в судах, оскільки в Україні не прийнято відповідного закону, безпідставні. Постановою Верховної Ради України, від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" ( 1545-12 ) встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України.

Виходячи з наведеного, судова колегія Верховного Суду залишила рішення без зміни.

Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3, 1995 р.