Тип: Ухвала
Дата: 11 травня 1999 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 11.05.99
vd990511
(Витяг)
Постанова президії обласного суду, якою скасовано рішення районного суду про умовно-дострокове звільнення особи, визнана незаконною, оскільки вона містила посилання на закон, яким погіршується становище засудженого порівняно із законом, що діяв на час вчинення злочину постановлення вироку
Вироком Долинського районного суду Івано-Франківської області від 3 травня 1995 р. К. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 206, ч. 2 ст. 144, ч. 2 ст. 141 КК ( 2001-05, 2002-05 ), на чотири роки шість місяців позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією 1/2 особистого майна.
Постановою Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 січня 1998 р. К. умовно-достроково звільнено від покарання на один рік п'ять місяців 24 дні, оскільки він відбув більше ніж 2/3 призначеного йому строку покарання.
Президія Вінницького обласного суду постановою від 30 квітня 1998 р. це рішення скасувала, пославшись на порушення районним судом ч. 6 ст. 52 КК ( 2001-05 ), а справу провадженням закрила. К. повернено в місця позбавлення волі для відбування покарання, призначеного вироком.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постанови президії Вінницького обласного суду.
Розглянувши справу і доводи протесту, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала протест обгрунтованим, зазначивши таке.
Посилання в постанові президії на помилковість висновку районного суду про застосування щодо К. умовно-дострокового звільнення є необгрунтованим.
Із матеріалів справи вбачається, що на день ухвалення постанови районним судом К. відбув три роки п'ять днів позбавлення волі (два роки вісім місяців 18 днів у виправно-трудовій колонії та три місяці 17 днів у місцях попереднього ув'язнення, які суд при постановленні вироку зарахував у строк відбуття покарання).
На час вчинення засудженим інкримінованих йому злочинів і постановлення щодо нього вироку діяв закон про умовно-дострокове звільнення (ст. 52 КК ( 2001-05 ), відповідно до якого особи, засуджені за умисний злочин до позбавлення волі на строк понад три роки, могли бути умовно-достроково звільнені від покарання після фактичного відбуття не менше ніж 2/3 призначеного строку. Суд, вирішуючи питання про умовно-дострокове звільнення К., керувався ст. 52 КК саме в такій редакції.
Законом України від 20 листопада 1996 р. ( 530/96-ВР ) до ч. 6 ст. 52 КК ( 2001-05 ) були внесені зміни, які стосуються осіб, засуджених за вимагательство, вчинене за кваліфікуючих обставин. За новою редакцією ч. 6 ст. 52 КК до осіб, засуджених за ч. 2 ст. 144 КК, умовно-дострокове звільнення від покарання може бути застосовано після фактичного відбування не менше ніж 3/4 призначеного строку покарання. На цей закон і послалася президія обласного суду, скасовуючи постанову районного суду.
Однак ст. 52 КК ( 2001-05 ) у новій редакції погіршує становище засудженого порівняно із законом, який діяв на час вчинення злочину і постановлення вироку.
Відповідно до положень ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та вимог ст. 6 КК ( 2001-05 ) закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з чинним кримінальним законодавством України основною формою кримінальної відповідальності є покарання, що являє собою встановлений законом комплекс правових обмежень, у яких виявляються властивості покарання. Останні включають не тільки призначення судом конкретного виду і розміру покарання, а й умови його відбування та звільнення від нього.
За таких обставин районний суд правильно послався на закон про умовно-дострокове звільнення, який діяв на час вчинення К. злочину, і постанова, згідно з якою засуджений був умовно-достроково звільнений після фактичного відбуття більше ніж 2/3 покарання, є законною.
На підставі наведеного судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест задовольнила, постанову президії Вінницького обласного суду від 30 квітня 1998 р. щодо К. скасувала.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 5 (15), 1999 р.