Тип: Ухвала
Дата: 18 липня 1973 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
18.07.1973
(Витяг)
К. пред'явив позов до О. та О. про відібрання дитини.
Позивачка зазначала, що її дочка М. вкінці 1970 р. вступила в шлюбні відносини з О. і в серпні 1971 р. народила дитину - дочку Олену. О. погано ставився до М., внаслідок чого вона захворіла. В той же період захворіла і дитина, в зв'язку з чим вона, позивачка, тривалий час перебувала з дитиною у лікарні. У лютому 1972 р. М. померла, після чого відповідачі забрали дитину та тримають її у себе. Посилаючись на те, що відповідачі неспроможні належно виховувати дитину, що не повертають її з корисливою метою, щоб заволодіти належною М. однокімнатною квартирою у кооперативному будинку, позивачка просила передати онуку їй на виховання. Проживаючи в селі разом з чоловіком, вони мають власний будинок, домашнє господарство і всі необхідні для нормального виховання дитини умови.
Рішенням народного суду Миколаївського району Миколаївської області постановлено задовольнити прохання позивачки.
Судова колегія Миколаївського обласного суду ухвалою це рішення залишила без змін. В протесті заступника Голови Верховного Суду УРСР ставиться питання про скасування зазначених судових рішень і направлення справи на новий розгляд. Протест підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи рішення про відібрання дитини, суд виходив з того, що батько дитини О. та його мати неспроможні створити дитині належні для її нормального розвитку та виховання умови. Вони мають гірші житлово-побутові умови, ніж позивачка. О. раніше два рази брав шлюби, від яких має двох дітей, вихованням їх не цікавиться.
Проте зазначені доводи не можна визнати достатньо обгрунтованими. О. є батьком Олени, а відповідно до ст. 68 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР ( 2006-07 ) батьки мають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка їх затримує у себе не на підставі закону чи судового рішення. Отже, батьки мають і переважне перед іншими особами право на виховання своїх дітей і вимоги інших осіб про відібрання їх від батьків можуть бути задоволені лише в разі, коли перебування дітей у них потягне значне погіршення умов їх життя і виховання.
У справі відсутні докази, що відповідачі неправильно виховують дитину. З матеріалів справи видно, що після народження дитина дійсно тривалий час хворіла, перебувала в лікарні. Проте, як видно з довідки дитячої поліклініки, вона, перебуваючи з лютого 1972 р. у відповідачів, росте і розвивається нормально, має хороший стан здоров'я. З висновку Ленінської районної санітарно-епідеміологічної станції видно, що двокімнатна ізольована квартира з усіма вигодами, в якій проживають О. з дитиною, відповідає санітарним вимогам. Відповідач О. працює водолазом на Чорноморському суднобудівному заводі і характеризується позитивно.
Його мати, відповідачка О., яка працює в обласній фізіотерапевтичній лікарні, також характеризується позитивно. За таких обставин судові рішення не можуть залишатися в силі.
При новому розгляді справи суд має повніше з'ясувати обгрунтованість як вимог позивачки, так і заперечень відповідачів та перевірити, чи не призведе до негативних наслідків відібрання дитини від батька після майже півторарічного проживання її в його сім'ї, і залежно від цього постановити відповідне рішення.
Враховуючи наведене, судова колегія ухвалила: протест заступника Голови Верховного Суду УРСР задовольнити. Рішення народного суду Миколаївського району Миколаївської області та ухвалу судової колегії Миколаївського обласного суду скасувати, а справу надіслати до народного суду на новий розгляд в іншому складі суддів.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.