Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. В разі поділу цього майна між подружжям їх частки визнаються рівними

Тип: Ухвала

Дата: 14 липня 1971 р.

Статус: Не визначено

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР

УХВАЛА

14.07.1971

(Витяг)

М. пред'явила позов до М. про поділ майна. Вона зазначала, що у 1960 р. вступила з відповідачем у фактичні шлюбні відносини, а в 1962 р. зареєструвала шлюб. Під час сумісного проживання вони придбали майно та побудували будинок. У 1967 р. в зв'язку з припиненням шлюбних відносин все майно вони поділили добровільно. За половину будинку вона одержала грошову компенсацію в сумі 2000 крб. Однак у березні 1968 р. вони примирились та знову стали вести спільне господарство. Посилаючись на те, що у 1970 р. знову припинили шлюбні відносини і поновлювати їх вона не бажає, позивачка просила поділити майно і виділити їй його на суму 2111 крб. та стягнути з відповідача судові витрати. Відповідач просив поділити вклад 1100 крб.

Рішенням Черкаського обласного суду постановлено виділити позивачці в натурі майна на суму 2026 крб., відповідачу виділено в натурі майна на 2050 крб. Стягнуто з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію за частину належного їй майна 12 крб. та 142 крб. судових витрат. В зустрічному позові про поділ вкладу М. відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить рішення обласного суду змінити та зменшити суму стягнень на користь позивачки до 204 крб. і судові витрати до 20 крб. з мотивів, що суд не врахував при вирішенні справи того, що 350 крб. для купівлі автомашини йому дав батько і позивачка на 1579 крб. забрала майна. Тому суд зобов'язаний був виділити їй майна не на 517 крб., а лише на 284 крб. Поряд з цим касатор посилався на те, що суд необгрунтовано стягнув з нього судові витрати 142 крб. та безпідставно відмовив у зустрічному позові про поділ вкладу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР ( 2006-07 ) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною власністю. З матеріалів справи вбачається, що все майно, про яке йде спір між сторонами, було придбане за час перебування в шлюбі та сумісного проживання. Тому суд правильно визнав, що воно становить їх спільну сумісну власність, та вважав рівне право кожного з них на це майно, бо ст. 28 зазначеного Кодексу передбачає, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. У зв'язку з цим виділив позивачці в натурі майна на суму 2026 крб., включивши ту частину, яку вона забрала (на суму 1521 крб.) до вирішення справи обласним судом. Відповідачу також виділено в натурі майна на 2050 крб.

Посилання відповідача на те, що суд при поділі не врахував, що 350 крб. йому дав батько для купівлі і ремонту легкової автомашини, не може бути підставою для зміни рішення обласного суду, оскільки з матеріалів справи видно, що ці гроші були дані не для особистих потреб відповідача, а для всієї сім'ї сторін, яка складалась з чотирьох осіб. Нічим не підтверджено доводи відповідача про те, що позивачка забрала до вирішення справи більше майна, ніж встановив суд.

Що стосується стягнення з відповідача судових витрат, то вони визначені відповідно до вимог статей 63, 75, 76 ЦПК УРСР ( 1502-06 ).

Відмовляючи М. в зустрічному позові про поділ вкладу, обласний суд виходив з того, що на час припинення шлюбних відносин на особовому рахунку М. сума вкладу становила 20 крб. 40 коп., а на особистому рахунку другої сторони - 45 крб. 16 коп. Тому не було чого ділити.

З урахуванням наведеного не знайдено підстав до скасування або зміни рішення обласного суду.

"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.

Пов'язані документи

  • Цивільний процесуальний кодекс України (ст.123 - ст.288)
  • Кодекс про шлюб та сім'ю України