Тип: Роз'яснення
Дата: 22 жовтня 2001 р.
Статус: Не визначено
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
від 22.10.2001
Посилання в договорі застави на умови кредитного договору, виконання якого забезпечується заставою, не потребує
дублювання умов кредитного договору в договорі застави
Рішенням арбітражного суду задоволено вимоги акціонерного товариства (далі - Позивач) про визнання неукладеним договору застави нерухомого майна та додаткової угоди до нього. Оспорювані договір та угоду укладено Позивачем з комерційним банком (далі - Відповідач), щоб забезпечити виконання кредитного договору між Відповідачем і третьою особою.
Рішення суду, залишене без змін наглядовою інстанцією, мотивовано тим, що в договорі застави і додатковій угоді до нього сторони не досягнули згоди щодо сутності забезпеченої заставою вимоги та її розміру, тобто не зазначено мету кредитної лінії та розмір відсотків за користування кредитом, що, на думку суду, є суттєвими умовами договору даного виду. Посилання Відповідача на те, що рішенням суду з іншої справи цей договір застави визнано укладеним, суд до уваги не взяв, оскільки факт укладення договору предметом спору не був і судом не досліджувався.
Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов судові акти зі справи також залишено без змін з таких мотивів. Розмір відсотків за користування кредитом впливає на загальний розмір забезпеченої заставою вимоги і тому, згідно зі статтею 12 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ), є істотною умовою договору застави. Кредитний договір не є невід'ємною частиною договору застави, тому в договорі застави, крім розміру кредиту, має бути зазначено і розмір відсотків за користування ним, і термін виконання забезпеченої заставою вимоги. В оспорюваних договорі застави і угоді до нього названих умов немає, тому договір та угоду правомірно визнано неукладеними, а посилання Відповідача на судове рішення з іншої справи - безпідставним, оскільки у процесі розгляду справи факт укладення договору судом не досліджувався.
Генеральний прокурор України приніс протест на постанову судової колегії до президії Вищого арбітражного суду України, вимагаючи скасування всіх судових актів зі справи, посилаючись при цьому на таке. Укладений сторонами договір застави відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ), оскільки містить суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язань та інші умови, щодо яких сторони досягли згоди (зокрема, строк дії договору встановлено до повного виконання зобов'язань за кредитним договором та всіх кредитних договорів, які можуть бути укладені протягом трьох календарних років). Отже, твердження про відсутність у договорі застави розміру відсотків і пені за договором кредиту і терміну їх сплати є безпідставним, оскільки стаття 12 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) цього не вимагає. До того ж, рішенням суду з іншої справи, на яке посилався Відповідач, йому відмовлено у його позові про розірвання договору застави, а отже, фактично визнано, що цей договір укладено. Згідно зі статтею 35 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ), факти, встановлені судовим рішенням з однієї справи, не доводяться у вирішенні спорів за участю тих самих сторін.
Розглянувши протест Генерального прокурора України у порядку, передбаченому пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України" ( 2539-14 ), колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи перевірила законність застосування ними норм матеріального і процесуального права і дійшла таких висновків.
Визнання договору застави неукладеним є наслідком помилкового застосування судовими інстанціями статті 12 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ), тому що суперечить установленим ними фактичним обставинам справи. Як випливає зі змісту договору застави, вона забезпечувала своєчасне повернення кредиту за кредитним договором, укладеним Відповідачем з третьою особою. За умовою договору застави Відповідач вправі задовольнити за рахунок заставленого майна свої вимоги, включаючи неустойку, відсотки, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, витрати на утримання заставленого майна.
Оскільки, згідно зі статтею 3 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ), застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання, умови договору застави можна викласти як у самому договорі застави, так і шляхом відсилання до умов договору, з якого виникло основне зобов'язання. У цьому випадку основне зобов'язання виникло з кредитного договору, на умови якого і міститься посилання у договорі застави, в тому числі щодо суті і розміру забезпеченої заставою вимоги. Стаття З Закону України "Про заставу" передбачає право забезпечення заставою і тих вимог, які можуть виникнути у майбутньому. Оскільки оспорюваним договором застави передбачено забезпечення таких вимог за всіма кредитними договорами між Відповідачем і третьою особою на суми, що не перевищуватимуть розміру, названого в договорі застави, то у суду не було підстав для висновку про відсутність згоди сторін зі всіх істотних умов договору, а отже, не було підстав і для визнання його неукладеним.
Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України задовольнила протест Генерального прокурора України, скасувала всі судові акти зі справи і в позові відмовила.
"Бухгалтерія", N 43/1 (458), 22.10.2001.