R195 - Рекомендація щодо розвитку людських ресурсів, 2004 (№ 195)

R195 - Рекомендація щодо розвитку людських ресурсів, 2004 (№ 195)

ВСТУПНА ЧАСТИНА

Генеральна конференція Міжнародної організації праці, скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібрана на 92-ю сесію 1 червня 2004 року,

визнаючи, що освіта, підготовка кадрів і безперервне навчання значно сприяють забезпеченню інтересів окремих громадян, підприємств, економіки та суспільства в цілому, особливо враховуючи виключно важливий виклик, пов'язаний із досягненням повної зайнятості, викоріненням бідності, забезпеченням соціальної інтеграції і сталого економічного зростання в умовах глобальної економіки;

закликаючи уряди, роботодавців і працівників знову підтвердити свою прихильність до процесу безперервного навчання: уряди - шляхом інвестування коштів і створення умов для покращення освіти та підготовки кадрів на всіх рівнях; підприємства - шляхом забезпечення підготовки своїх працівників; окремих громадян - шляхом використання можливостей, що надаються в галузі освіти, підготовки кадрів та безперервного навчання;

визнаючи, що освіта, підготовка кадрів та безперервне навчання мають фундаментальний характер і повинні співвідноситися з та бути невід'ємною частиною всеосяжних політик і програм у сфері економіки, фінансів, соціальної сфери, а також ринку праці, що мають велике значення для сталого економічного зростання, забезпечення зайнятості та соціального розвитку;

визнаючи, що багато країн, які розвиваються, потребують підтримки щодо розробки, фінансування і реалізації відповідних політик у галузі освіти й підготовки кадрів для забезпечення розвитку людини, економічного зростання, забезпечення зайнятості та викорінення бідності;

визнаючи, що освіта, підготовка кадрів і безперервне навчання є факторами, що сприяють розвитку особистості, відкривають доступ до культурних цінностей та активної громадянської позиції; а також нагадуючи про те, що реалізація концепції гідної праці для працівників будь-де є одним з основних завдань Міжнародної організації праці, та відзначаючи права і принципи, втілені у відповідних актах Міжнародної організації праці, зокрема у:

a) Конвенції щодо розвитку людських ресурсів, 1975 р.; Конвенції і Рекомендаціях щодо політики у сфері зайнятості, 1964 р.; Рекомендаціях щодо політики у сфері зайнятості (Додаткові положення), 1984 р.; Конвенції і Рекомендаціях щодо оплачуваних навчальних відпусток, 1974 р.;

b) Декларації МОП щодо основних принципів і прав у сфері праці;

c) тристоронній декларації принципів, що стосуються багатонаціональних корпорацій та соціальної політики;

d) Висновках щодо розвитку людських ресурсів і підготовки кадрів, прийнятих на 88-й сесії (2000 р.) Міжнародної конференції праці;

ухваливши рішення прийняти певні пропозиції щодо розвитку людських ресурсів і підготовки кадрів, що є четвертим пунктом порядку денного сесії;

вирішивши надати цим пропозиціям форму рекомендації,

приймає сімнадцятого дня червня місяця дві тисячі четвертого року наступну Рекомендацію, яка може йменуватися Рекомендацією 2004 року щодо розвитку людських ресурсів.

I. МЕТА, СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

1. Держави-члени повинні, спираючись на соціальний діалог, сформулювати, впровадити та оновлювати національну політику в сфері розвитку людських ресурсів, освіти, підготовки кадрів та безперервного навчання, яка співвідноситься з політиками в економічній, фінансовій і соціальній сферах.

2. У цій Рекомендації:

a) термін «безперервне навчання» стосується всієї освітньої діяльності, що проводиться впродовж усього життя для розвитку компетентностей і кваліфікацій;

b) термін «компетентності» охоплює знання, навички та досвід, які застосовуються та вдосконалюються у конкретних умовах;

c) термін «кваліфікації» означає формальне вираження технічних чи професійних навичок працівника, які визнаються на міжнародному, національному чи галузевому рівнях;

d) термін «здатність до працевлаштування» означає рівень універсальних компетентностей і кваліфікацій, що підвищують спроможність особистості використовувати надані освітою та підготовкою можливості для отримання гідної роботи й утвердження на ній, досягнення успіху на конкретному підприємстві та на різних робочих місцях, а також подолання проблем, викликаних змінами в технологіях і умовах ринку праці.

3. Держави-члени повинні визначити політики у сфері розвитку людських ресурсів, освіти, підготовки та безперервного навчання, які:

a) сприяють безперервному навчанню, підвищенню здатності до працевлаштування та є частиною заходів, спрямованих на створення гідних робочих місць і досягнення сталого економічного та соціального розвитку;

b) забезпечують досягнення як економічних, так і соціальних цілей, підвищення значення сталого економічного розвитку в контексті глобальної економіки та в умовах суспільства, що базується на знаннях і навичках, а також розвиток компетентностей, сприяння гідній праці, збереження робочих місць, соціальний розвиток, соціальну інтеграцію та скорочення масштабів бідності;

c) наголошують важливість нововведень, конкурентоспроможності, продуктивності та зростання економіки, створення гідних робочих місць і підвищення здатності індивідів до працевлаштування, беручи до уваги той факт, що нововведення створюють нові можливості для зайнятості та вимагають нових підходів до освіти й підготовки кадрів з метою задоволення попиту на нові спеціальності;

d) приділяють увагу питанню перетворення діяльності в неформальній економіці на гідну працю, повною мірою інтегровану в основне русло економічного життя; слід розробити політики та програми з метою створення гідних робочих місць і можливостей для освіти та підготовки кадрів, а також атестації отриманих раніше освіти та кваліфікацій, щоб допомогти працівникам і роботодавцям у переході до формальної економіки;

e) сприяють та підтримують державні й приватні інвестиції в інфраструктуру, необхідну для використання інформаційних і телекомунікаційних технологій у галузі освіти та підготовки кадрів, а також у підготовку викладацьких і педагогічних кадрів із залученням місцевих, національних і міжнародних мереж співробітництва;

f) зменшують нерівність участі у процесах освіти та підготовки кадрів.

4. Держави-члени повинні:

a) визнавати право усіх на освіту та підготовку й, у співпраці з соціальними партнерами, забезпечувати доступність безперервного навчання для всіх;

b) визнавати, що реалізація процесу безперервного навчання має базуватися на твердій відданості, яку уряди виявляють шляхом інвестування в створення умов для подальшого розвитку освіти та підготовки кадрів на всіх рівнях; підприємства - шляхом забезпечення підготовки працівників, окремі громадяни - шляхом використання можливостей для розвитку своїх компетентностей і побудови кар'єри.

II. РОЗРОБКА ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ ОСВІТИ І ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

5. Держави-члени повинні:

a) визначити, за участю соціальних партнерів, національну стратегію в галузі освіти та підготовки кадрів, а також встановити керівні засади проведення політики у галузі підготовки кадрів на національному, регіональному, місцевому та галузевому рівнях і на рівні підприємств;

b) розробити сприятливу соціальну та іншу політики, створити економічні умови та стимули, спонукати підприємства інвестувати кошти у сферу освіти та підготовки кадрів, окремих громадян - розвивати свої компетентності та будувати кар'єру, надавати всім можливості та спонукати до участі в освітніх програмах і програмах підготовки кадрів;

c) сприяти розвитку системи освіти та підготовки кадрів, що відповідає національним умовам і практикам;

d) брати на себе основну відповідальність за спрямування інвестицій у підвищення якості освіти та попередньої професійної підготовки, визнаючи, що кваліфіковані викладачі й інструктори, які працюють у гідних умовах, мають вирішальне значення;

e) розробити національні рамки кваліфікацій, що сприяють безперервному навчанню, надавати підприємствам і службам зайнятості допомогу у приведенні у відповідність попиту та пропозиції фахівців потрібної кваліфікації, орієнтувати громадян щодо вибору форм професійної підготовки та напрямів професійного зростання, сприяти визнанню раніше отриманої освіти та раніше набутих навичок, компетентностей і досвіду; ці рамки кваліфікацій повинні відповідати змінам у технологіях і тенденціях ринку праці, враховувати регіональні та місцеві особливості, а також залишатися прозорими на національному рівні;

f) зміцнювати соціальний діалог і колективні переговори з питань підготовки кадрів на міжнародному, національному, регіональному, місцевому, галузевому рівнях та на рівні підприємств у якості основного принципу системного розвитку, забезпечення актуальності, якості й економічної ефективності програм;

g) сприяти рівним можливостям для жінок і чоловіків у сфері освіти, підготовки кадрів та безперервного навчання;

h) забезпечувати доступність освіти, підготовки та безперервного навчання для осіб з визначеними на національному рівні особливими потребами, таких як молодь, особи з низьким рівнем кваліфікації, інваліди, мігранти, літні працівники, особи корінної національності, групи етнічних меншин та соціально ізольовані категорії громадян, а також працівники малих і середніх підприємств, працівники у неформальній економіці, сільському секторі та самозайняті працівники;

i) підтримувати соціальних партнерів, надаючи їм змогу брати участь у соціальному діалозі з підготовки кадрів;

j) надавати підтримку та допомогу окремим громадянам шляхом забезпечення освіти, підготовки кадрів і безперервного навчання, а також упровадження інших політик і програм, спрямованих на отримання та застосування ними навичок підприємницької діяльності з метою створення гідних умов праці для себе й інших.

6.

1) Держави-члени повинні створити, підтримувати та вдосконалювати скоординовану систему навчання і підготовки кадрів у рамках концепції безперервного навчання, беручи до уваги основну відповідальність уряду за питання освіти та попередньої професійної підготовки, а також за підготовку безробітних, визнаючи водночас роль соціальних партнерів у забезпеченні додаткової підготовки, зокрема провідну роль роботодавців у наданні можливостей для набуття виробничого досвіду.

2) Освіта та попередня професійна підготовка включають обов'язкову базову освіту, що передбачає наявність базових знань, уміння читати і рахувати, а також уміння використовувати належним чином інформаційні та телекомунікаційні технології.

7. Держави-члени, ухвалюючи рішення щодо інвестицій в освіту та підготовку кадрів, повинні враховувати показники, що є орієнтирами для порівняних країн, регіонів і секторів.

III. ОСВІТА ТА ПОПЕРЕДНЯ ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА

8. Держави-члени повинні:

a) визнавати свою відповідальність за сфери освіти та попередньої професійної підготовки й, у співпраці з соціальними партнерами, підвищувати загальну доступність цих сфер з метою сприяння працевлаштуванню та соціальній інтеграції;

b) розвивати підходи до неформальної освіти та підготовки кадрів, особливо в інтересах дорослих, які в молодості були позбавлені можливостей для здобуття освіти і професійної підготовки;

c) заохочувати, по можливості, використання нових інформаційних і телекомунікаційних технологій у процесі навчання та підготовки кадрів;

d) забезпечувати інформування та консультування з питань професійно-технічної підготовки, ринку праці, розвитку кар'єри, профорієнтації та зайнятості, доповнюючи їх інформуванням про права й обов'язки всіх зацікавлених сторін відповідно до трудового законодавства та інших форм регулювання питань праці;

e) забезпечувати підтримання на належному рівні актуальності та якості програм навчання і попередньої професійної підготовки;

f) забезпечувати розробку і вдосконалення систем професійної освіти та підготовки кадрів, що надають належні можливості для розвитку й атестації навичок відповідно до вимог ринку праці.

IV. РОЗВИТОК КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

9. Держави-члени повинні:

a) сприяти, за участю соціальних партнерів, постійному виявленню тенденцій щодо компетентностей, яких потребують окремі громадяни, підприємства, економіка та суспільство в цілому;

b) визнавати роль соціальних партнерів, підприємств і працівників у підготовці кадрів;

c) підтримувати ініціативи соціальних партнерів щодо підготовки кадрів, що висуваються в рамках двостороннього діалогу, у тому числі на колективних переговорах;

d) вживати конкретні заходи з метою стимулювання інвестицій у підготовку кадрів та участі у ній;

e) визнавати навчання, отримане на виробництві, у т.ч. формальне і неформальне, а також виробничий досвід;

f) сприяти розширенню навчання та підготовки кадрів на виробництві за допомогою:

i) застосування високоефективної виробничої практики, яка підвищує рівень навичок;

ii) організації підготовки з відривом та без відриву від виробництва із залученням державних і приватних надавачів освітніх послуг, а також за допомогою ширшого використання інформаційних і телекомунікаційних технологій;

iii) використання нових форм навчання одночасно з проведенням належної соціальної політики та заходів, що сприяють участі у підготовці кадрів;

g) спонукати роботодавців приватного та державного секторів до використання передових практик розвитку людських ресурсів;

h) розробляти стратегії, заходи та програми рівних можливостей, спрямовані на сприяння і розвиток підготовки жінок та особливих категорій населення, працівників окремих секторів економіки й осіб з особливими потребами з метою зменшення ступеня нерівності;

i) сприяти забезпеченню рівних можливостей і доступу до професійної орієнтації і підвищення кваліфікації для всіх працівників, а також перепідготовки працівників, які ризикують втратити робочі місця;

j) спонукати багатонаціональні підприємства забезпечувати підготовку працівників усіх рівнів на домашньому ринку та інших ринках присутності, з метою задоволення потреб підприємств і сприяння розвитку країни;

k) сприяти розробці справедливих політик і створенню рівних можливостей у сфері підготовки кадрів для всіх працівників державного сектору, визнаючи роль соціальних партнерів у цьому секторі;

l) сприяти проведенню політик, що уможливлюють суміщення працівниками трудової діяльності з сімейними обов'язками та безперервним навчанням.

V. ПІДГОТОВКА КАДРІВ ДО ГІДНОЇ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

10. Держави-члени повинні визнавати:

a) основну відповідальність уряду за забезпечення професійної підготовки у категоріях безробітних, осіб, які вперше або повторно виходять на ринок праці, а також осіб з особливими потребами, з метою розвитку та підвищення їхньої здатності до працевлаштування, забезпечення гідної працю на підприємствах приватного і державного секторів за допомогою таких методів, як стимулювання та надання сприяння;

b) роль соціальних партнерів у забезпеченні підтримки інтеграції безробітних та осіб з особливими потребами на робочих місцях шляхом проведення політики розвитку людських ресурсів й інших заходів;

c) роль місцевих органів влади, громад та інших зацікавлених сторін у впровадженні програм для осіб з особливими потребами.

VI. РАМКИ ДЛЯ ВИЗНАННЯ ТА АТЕСТАЦІЇ НАВИЧОК

11. 1) На основі консультацій із соціальними партнерами, а також з урахуванням національних рамок кваліфікацій слід вживати заходів, що спрямовані на сприяння розробці, впровадженню та фінансуванню прозорого механізму оцінювання, атестації та визнання навичок, у тому числі раніше набутих знань і досвіду, незалежно від того, в якій країні вони були набуті і чи були набуті в рамках формальної або неформальної освіти.

2) Така методологія оцінювання повинна бути об'єктивною, недискримінаційною та заснованою на стандартах.

3) Національні рамки повинні включати надійну систему атестації, що забезпечує універсальний характер навичок працівників і визнання їх у межах різних секторів, галузей, підприємств та закладів освіти.

12. Слід розробити спеціальні положення, які забезпечують визнання й атестацію навичок та кваліфікацій працівників-мігрантів.

VII. НАДАВАЧІ ПОСЛУГ З ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

13. Держави-члени повинні, у співпраці з соціальними партнерами, сприяти різноманітності методів підготовки кадрів, з метою задоволення різних потреб окремих громадян і підприємств та забезпечення високих стандартів якості, визнання й універсального характеру компетентностей і кваліфікацій у межах національної рамки забезпечення якості.

14. Держави-члени повинні:

a) розробити рамки для атестації кваліфікацій надавачів послуг з підготовки кадрів;

b) визначити роль уряду та соціальних партнерів у сприянні розширенню і диверсифікації підготовки кадрів;

c) включити забезпечення якості підготовки в державну систему забезпечення якості та сприяти її розвитку на приватному ринку підготовки кадрів, оцінюючи результати навчання і підготовки кадрів;

d) розробити стандарти якості для викладацьких кадрів і створювати для них можливості відповідати цим стандартам.

VIII. СЛУЖБИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ ТА ПІДТРИМКИ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

15. Держави-члени повинні:

a) надавати підтримку і сприяти тому, щоб людина протягом усього життя мала доступ до служб професійної орієнтації та інформування щодо побудови кар'єри, служб працевлаштування і методів пошуку роботи, служб підтримки підготовки кадрів, а також мала змогу брати участь у їхній діяльності;

b) сприяти використанню інформаційних і телекомунікаційних технологій, кращих традиційних практик у роботі служб професійної орієнтації та інформування щодо побудови кар'єри, а також служб підтримки підготовки кадрів;

c) визначити, на основі консультацій з соціальними партнерами, роль й обов'язки служб зайнятості, надавачів послуг з підготовки кадрів та інших відповідних надавачів послуг у сфері професійної підготовки, професійної орієнтації та інформування про професійну кар'єру;

d) надавати інформацію та консультації щодо підприємницької діяльності, сприяти розвитку підприємницьких навичок і підвищувати розуміння викладачами та інструкторами важливої ролі підприємств, у тому числі й у забезпеченні зростання та створення гідних робочих місць.

IX. ДОСЛІДЖЕННЯ В ГАЛУЗІ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ, ОСВІТИ, ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ТА БЕЗПЕРЕРВНОГО НАВЧАННЯ

16. Держави-члени повинні оцінювати вплив їхньої політики в галузі освіти, підготовки кадрів і безперервного навчання на прогрес у досягненні більш широких цілей розвитку людських ресурсів, таких як створення гідних робочих місць та викорінення бідності.

17. Держави-члени повинні розвивати власний національний потенціал, а також надавати підтримку та сприяти розвитку потенціалу соціальних партнерів щодо аналізу тенденцій на ринках праці та в галузі розвитку людських ресурсів і підготовки кадрів.

18. Держави-члени повинні:

a) здійснювати збір інформації, у розрізі статі, віку та інших соціально-економічних параметрів, щодо рівня освіти, кваліфікації, професійної підготовки, а також зайнятості та доходів, особливо в рамках регулярних опитувань населення, з метою виявлення тенденцій і проведення порівняльного аналізу визначення напрямів розвитку політики;

b) створювати бази даних і встановлювати кількісні й якісні показники у розрізі статі, віку та інших параметрів стосовно національних систем підготовки кадрів, а також здійснювати збір даних щодо підготовки кадрів у приватному секторі, враховуючи вплив збору даних на діяльність підприємств;

c) здійснювати збір інформації щодо компетентностей працівників і нових тенденції на ринку праці, використовуючи для цього різні джерела, в тому числі довготривалі дослідження, а також дослідження, які не обмежуються традиційними класифікаторами професій.

19. Держави-члени повинні, на основі консультацій із соціальними партнерами та беручи до уваги вплив збору даних на діяльність підприємств, надавати підтримку та сприяти дослідженням у сфері розвитку людських ресурсів і підготовки кадрів, у тому числі, наприклад, у таких областях:

a) методології навчання та підготовки кадрів, включаючи застосування інформаційних і телекомунікаційних технологій у підготовці кадрів;

b) визнання рівня навичок і розробка кваліфікаційних рамок;

c) політики, стратегії та рамки розвитку людських ресурсів і підготовки кадрів;

d) інвестиції у підготовку кадрів, а також підвищення ефективності та впливу підготовки кадрів;

e) визначення, вимірювання та прогнозування тенденцій попиту і пропозиції у сфері компетентностей і кваліфікацій на ринку праці;

f) виявлення та подолання бар'єрів, що знижують доступність професійної підготовки й освіти;

g) виявлення та подолання гендерних відмінностей в оцінці рівня компетентностей;

h) підготовка, публікація та розповсюдження звітів і документації щодо політик, досліджень та наявних даних.

20. Держави-члени повинні використовувати інформацію, отриману в результаті досліджень, для планування, впровадження та оцінки програм.

X. МІЖНАРОДНЕ ТА ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

21. Міжнародне та технічне співробітництво у сфері розвитку людських ресурсів, освіти, підготовки кадрів і безперервного навчання має бути спрямоване на:

a) розробку механізмів, що зменшують негативні наслідки втрати кваліфікованих кадрів унаслідок міграції для країн, що розвиваються, включаючи розробку стратегій, що зміцнюють системи розвитку людських ресурсів у країнах походження, визнаючи при цьому, що створення умов, сприятливих для економічного зростання, інвестицій, створення гідних робочих місць і розвитку людини, буде позитивно впливати на утримання кваліфікованої робочої сили в країні;

b) сприяння розширенню можливостей жінок і чоловіків в отриманні гідної роботи;

c) сприяння розвитку національного потенціалу в реформуванні та розвитку політик і програм у сфері підготовки кадрів, включаючи розвиток потенціалу для соціального діалогу та встановлення партнерських відносин у сфері підготовки кадрів;

d) сприяння розвитку підприємницької діяльності, гідної зайнятості й обміну досвідом у сфері кращих міжнародних практик;

e) зміцнення потенціалу соціальних партнерів у сприянні динамічній політиці безперервного навчання, зокрема стосовно нових вимірів регіональної економічної інтеграції, міграції та полікультурного суспільства, що знаходиться на стадії розвитку;

f) сприяння визнанню та універсальності навичок, компетентностей і кваліфікацій на національному та міжнародному рівнях;

g) збільшення технічної і фінансової допомоги країнам, що розвиваються, сприяння на рівні міжнародних фінансових інституцій і фундацій узгодженій політиці та програмам, в яких освіта, підготовка кадрів і безперервне навчання розглядаються як центральні питання політик у сфері розвитку;

h) врахування специфічних проблем країн, що розвиваються та мають зовнішні борги, вивчення та застосування інноваційних підходів до забезпечення додаткових коштів для розвитку людських ресурсів;

i) сприяння співпраці між урядами, соціальними партнерами, приватним сектором та міжнародними організаціями з усіх інших питань і стратегій, охоплених цим документом.

XI. Прикінцеве положення

22. Ця Рекомендація є переглянутою версією Рекомендації щодо розвитку людських ресурсів 1975 року та заміщує її.

{Переклад українською мовою здійснено фахівцями Національної академії педагогічних наук України}

*---*

РЕКОМЕНДАЦИЯ № 195

о развитии людских ресурсов: образование, подготовка кадров и непрерывное обучение

(Женева, 17 июня 2004 года)

[неофициальный перевод]

Генеральная конференция Международной организации труда,

созванная в Женеве Административным советом Международного бюро труда и собравшаяся 1 июня 2004 года на свою 92-ю сессию,

признавая, что образование, подготовка кадров и непрерывное обучение вносят существенный вклад в обеспечение интересов отдельных граждан, предприятий, экономики и общества в целом, особенно учитывая исключительно важный вызов, связанный с достижением полной занятости, искоренением бедности, обеспечением социальной интеграции и устойчивого экономического роста в условиях глобальной экономики;

призывая правительства, работодателей и работников вновь подтвердить свою приверженность процессу непрерывного обучения: правительства - посредством инвестирования средств и создания условий для дальнейшего развития образования и подготовки кадров на всех уровнях; предприятия - посредством обеспечения подготовки своих наемных работников; и отдельных граждан - посредством использования возможностей, предоставляемых в области образования, подготовки кадров и непрерывного обучения;

признавая, что образование, подготовка кадров и непрерывное обучение имеют основополагающий характер и должны быть неотъемлемой частью и отвечать особенностям всеобъемлющих политики и программ в экономической, финансовой и социальной областях, а также в области рынка труда, которые имеют большое значение для устойчивого экономического роста, создания занятости и социального развития;

признавая, что многие развивающиеся страны нуждаются в поддержке при разработке, финансировании и реализации соответствующей политики в области образования и подготовки кадров для обеспечения развития человека, экономического роста, создания занятости и искоренения бедности;

признавая, что образование, подготовка кадров и непрерывное обучение являются факторами, способствующими развитию личности, открывающими доступ к культурным ценностям и активной гражданской позиции;

напоминая о том, что реализация концепции достойного труда для работников где бы то ни было является одной из основных задач Международной организации труда;

отмечая права и принципы, воплощенные в соответствующих актах Международной организации труда, в частности:

a) в Конвенции 1975 года о развитии людских ресурсов; Конвенции и Рекомендации 1964 года о политике в области занятости; Рекомендации 1984 года о политике в области занятости (дополнительные положения); и Конвенции и Рекомендации 1974 года об оплачиваемых учебных отпусках;

b) в Декларации МОТ об основополагающих принципах и правах в сфере труда;

c) в Трехсторонней декларации принципов, касающихся многонациональных корпораций и социальной политики;

d) в Заключениях о развитии людских ресурсов и подготовке кадров, принятых на 88-й сессии (2000 г.) Международной конференции труда;

постановив принять ряд предложений о развитии людских ресурсов и подготовке кадров, что является четвертым пунктом повестки дня сессии;

решив придать этим предложениям форму рекомендации,

принимает сего семнадцатого дня июня месяца две тысячи четвертого года следующую Рекомендацию, которая может именоваться Рекомендацией 2004 года о развитии людских ресурсов.

I. Цель, сфера применения и определения

1. Государства-члены должны, опираясь на социальный диалог, формулировать, проводить в жизнь и пересматривать национальную политику в области развития людских ресурсов, образования, подготовки кадров и непрерывного обучения, которая была бы совместима с политикой, проводимой в экономической, финансовой и социальной областях.

2. Применительно к настоящей Рекомендации:

a) термин "непрерывное обучение" охватывает всю учебную деятельность, предпринимаемую в течение всей жизни для развития компетентности и квалификации;

b) термин "компетентность" охватывает знания, навыки и производственный опыт, применяемые и совершенствуемые в конкретных условиях;

c) термин "квалификация" означает официальное выражение технических или профессиональных навыков работника, которые признаются на международном, национальном или отраслевом уровнях;

d) термин "потенциал к трудоустройству" означает уровень универсальных компетентности и квалификации, которые усиливают потенциал человека в использовании предоставляемых образованием и подготовкой кадров возможностей для получения достойной работы и закрепления на ней, достижения прогресса на предприятии и на различных рабочих местах, а также преодоления проблем, вызванных изменениями в технологии и условиях на рынке труда.

3. Государства-члены должны определять политику в области развития людских ресурсов, образования, подготовки кадров и непрерывного обучения, которая обеспечивала бы:

a) содействие непрерывному обучению, укрепление потенциала к трудоустройству и входила бы в круг политических мер, направленных на создание достойных рабочих мест и на достижение устойчивого экономического и социального развития;

b) учет в равной степени экономических и социальных целей, повышение значения устойчивого экономического развития в контексте глобальной экономики и в условиях общества, основанного на знаниях и квалификации, а также развитие компетентности, содействие достойному труду, сохранение рабочих мест, социальное развитие, социальную интеграцию и сокращение масштабов бедности;

c) повышение значения нововведений, конкурентоспособности, производительности и роста экономики, создания достойных рабочих мест и потенциала людей к трудоустройству, принимая во внимание, что нововведения создают новые возможности для занятости и требуют новых подходов к образованию и подготовке кадров в целях удовлетворения спроса на новые специальности;

d) решение задачи преобразования деятельности в неформальной экономике в достойный труд, в полной мере интегрированный в основное русло экономической жизни; следует разработать политические меры и программы с целью создания достойных рабочих мест и возможностей для образования и подготовки кадров, а также аттестации полученных ранее образования и квалификации, чтобы помочь работникам и работодателям в переходе в реальный сектор экономики;

e) содействие устойчивым государственным и частным инвестициям в инфраструктуру, необходимую для использования информационных и телекоммуникационных технологий в области образования и подготовки кадров, а также в подготовку преподавательских и педагогических кадров с использованием местных, национальных и международных сетей сотрудничества;

f) снижение уровня неравенства в участии в процессах образования и подготовки кадров.

4. Государства-члены должны:

a) признавать право каждого гражданина на образование и подготовку и, в сотрудничестве с социальными партнерами, обеспечивать доступность непрерывного обучения для всех;

b) признавать, что реализация процесса непрерывного обучения должна иметь в основе твердую приверженность, которую правительства проявляют посредством инвестирования средств и создания условий для дальнейшего развития образования и подготовки кадров на всех уровнях; предприятия - посредством обеспечения подготовки своих наемных работников; и отдельные граждане - посредством использования возможностей для развития своей компетентности и профессиональной карьеры.

II. Разработка и осуществление политики в области образования и подготовки кадров

5. Государства-члены должны:

a) определять, с участием социальных партнеров, национальную стратегию в области образования и подготовки кадров, а также устанавливать руководящие принципы проведения политики в области подготовки кадров на национальном, региональном, местном и отраслевом уровнях и на уровне предприятий;

b) разрабатывать благоприятную социальную и иную политику, создавать экономические условия и стимулы, побуждать предприятия инвестировать средства в сферу образования и подготовки кадров, отдельных граждан - развивать свою компетентность и профессиональную карьеру и предоставлять всем возможности для участия в программах образования и подготовки кадров и стимулировать их;

c) содействовать развитию системы образования и подготовки кадров, соответствующей национальным условиям и практике;

d) брать на себя основную ответственность за направление инвестиций в повышение качества образования и предварительной профессиональной подготовки, признавая, что квалифицированные преподаватели и педагоги, работающие в достойных условиях, имеют основополагающее значение;

e) разрабатывать национальные квалификационные основы, способствующие непрерывному обучению работников, оказывать предприятиям и службам занятости помощь в приведении в соответствие спроса и предложения специалистов нужной квалификации, ориентировать граждан в их выборе форм профессиональной подготовки и направлений профессионального роста, а также содействовать признанию полученного ранее образования и приобретенных ранее навыков, компетентности и опыта; эти квалификационные основы должны следовать изменениям в технологии и тенденциях на рынке труда, а также учитывать региональные и местные особенности и не утрачивать прозрачность на национальном уровне;

f) укреплять социальный диалог и коллективные переговоры по вопросам подготовки кадров на международном, национальном, региональном, местном, отраслевом уровнях и на уровне предприятий как основополагающий принцип для развития систем, приближения программ к реальной жизни, повышения их качества и обеспечения эффективности затрат;

g) содействовать равным возможностям для женщин и мужчин в сфере образования, подготовки кадров и непрерывного обучения;

h) обеспечивать доступность образования, подготовки кадров и непрерывного обучения для лиц с особыми нуждами, которые определены в этом качестве на национальном уровне, таких как молодежь, лица с низким уровнем квалификации, инвалиды, мигранты, пожилые работники, лица коренной национальности, группы этнических меньшинств и социально изолированные категории граждан, а также работники малых и средних предприятий, работники в неформальной экономике, сельском секторе и самозанятые работники;

i) оказывать поддержку социальным партнерам, чтобы они получали возможность принимать участие в социальном диалоге по подготовке кадров;

j) оказывать поддержку и помощь отдельным гражданам посредством обеспечения образования, подготовки кадров и непрерывного обучения и проведения другой политики и программ, направленных на приобретение и применение ими навыков предпринимательской деятельности с целью создания достойных условий труда для себя и других.

6. 1) Государства-члены должны создавать, поддерживать и совершенствовать координируемую систему образования и подготовки кадров в рамках концепции непрерывного обучения, принимая во внимание основную ответственность правительства за вопросы образования и предварительной профессиональной подготовки, а также за подготовку безработных, признавая в то же время роль социальных партнеров в обеспечении дополнительной подготовки, в частности жизненно важную роль работодателей в предоставлении возможностей для приобретения производственного опыта.

2) Образование и предварительная профессиональная подготовка включают обязательное базовое образование, предусматривающее наличие базовых знаний, умение читать и считать, а также умение использовать должным образом информационные и телекоммуникационные технологии.

7. Государства-члены, принимая решения относительно инвестиций в образование и подготовку кадров, должны учитывать показатели, служащие ориентирами для сопоставимых стран, регионов и секторов.

III. Образование и предварительная профессиональная подготовка

8. Государства-члены должны:

a) признавать свою ответственность за образование и предварительную профессиональную подготовку и повышать, в сотрудничестве с социальными партнерами, их всеобщую доступность для укрепления потенциала к трудоустройству и содействия социальной интеграции;

b) развивать подходы к неофициальным формам образования и подготовки кадров, особенно в интересах взрослых, которые в молодости были лишены возможностей для получения образования и профессиональной подготовки;

c) поощрять, по мере возможности, использование новых информационных и телекоммуникационных технологий в процессе обучения и подготовки кадров;

d) обеспечивать информацию и консультирование по вопросам профессионально-технической подготовки, рынка труда, развития карьеры, профориентации и занятости, дополняя их информацией о правах и обязанностях всех заинтересованных сторон в соответствии с трудовым законодательством и иными формами регулирования вопросов труда;

e) обеспечивать, чтобы программы образования и предварительной профессиональной подготовки имели актуальный характер, а их качество поддерживалось на должном уровне;

f) обеспечивать разработку и укрепление систем профессионального образования и подготовки кадров, предоставляющих надлежащие возможности для развития и аттестации квалификации, отвечающей требованиям рынка труда.

IV. Развитие компетентности

9. Государства-члены должны:

a) содействовать, с участием социальных партнеров, постоянному выявлению тенденций в отношении компетентности, в которой нуждаются отдельные граждане, предприятия, экономика и общество в целом;

b) признавать роль социальных партнеров, предприятий и работников в подготовке кадров;

c) поддерживать инициативы социальных партнеров в области подготовки кадров, выдвигаемые в рамках двустороннего диалога, в том числе на коллективных переговорах;

d) принимать меры позитивного характера в целях стимулирования инвестиций в подготовку кадров и участия в ней;

e) признавать обучение, полученное на производстве, включая официальное и неофициальное обучение, а также производственный опыт;

f) способствовать расширению обучения и подготовки кадров на производстве посредством:

i) применения высокоэффективной производственной практики, повышающей уровень квалификации;

ii) организации подготовки с отрывом и без отрыва от производства с привлечением государственных и частных образовательных учреждений, а также посредством более широкого использования информационных и телекоммуникационных технологий;

iii) использования новых форм обучения одновременно с проведением надлежащей социальной политики и мер, способствующих участию в подготовке кадров;

g) побуждать работодателей частного и государственного секторов к использованию передовых практических методов развития людских ресурсов;

h) разрабатывать стратегии, меры и программы равных возможностей, направленные на содействие и обеспечение подготовки женщин и особых категорий населения, работников отдельных секторов экономики и лиц с особыми нуждами, с целью снижения уровня неравенства;

i) содействовать равным возможностям и доступу к профессиональной ориентации и повышению квалификации для всех работников, а также поддерживать переподготовку наемных работников, которые рискуют потерять рабочие места;

j) призывать многонациональные предприятия обеспечивать подготовку своих наемных работников всех уровней в направляющих и принимающих странах, чтобы удовлетворять потребности предприятий и вносить вклад в развитие страны;

k) содействовать разработке справедливой политики и созданию равных возможностей в области подготовки кадров для всех наемных работников государственного сектора, признавая роль социальных партнеров в этом секторе;

l) содействовать проведению политики, которая способствует совмещению отдельными гражданами трудовой деятельности с семейными обязанностями и интересами непрерывного обучения.

V. Подготовка кадров к достойному труду и социальной интеграции

10. Государства-члены должны признавать:

a) основную ответственность правительства за подготовку безработных, лиц, впервые или повторно выходящих на рынок труда, а также лиц с особыми нуждами, чтобы развивать и укреплять их потенциал к трудоустройству, обеспечивая достойный труд на предприятиях частного и государственного секторов с помощью таких методов, как стимулирование и оказание содействия;

b) роль социальных партнеров в обеспечении поддержки процессу интеграции безработных и лиц с особыми нуждами на рабочих местах посредством проведения политики развития людских ресурсов и иных мер;

c) роль местных органов власти и общин и других заинтересованных сторон в деле осуществления программ в интересах лиц с особыми нуждами.

VI. Рамки для признания и аттестации квалификации

11. 1) На основе консультаций с социальными партнерами, а также с использованием национальных квалификационных основ, следует принимать меры, направленные на содействие разработке, реализации и финансированию прозрачного механизма оценки, аттестации и признания уровня квалификации, в том числе ранее приобретенных знаний и опыта, независимо от того, в какой стране они были получены и были ли они получены в рамках официальных или неофициальных систем.

2) Такая методология оценки должна иметь объективный и недискриминационный характер и быть основана на нормах.

3) Национальные рамки должны включать надежную систему аттестации, которая обеспечивает универсальный характер квалификации работников и ее признание в различных секторах, отраслях, предприятиях и образовательных учреждениях.

12. Следует разработать специальные положения, обеспечивающие признание и аттестацию уровня знаний и квалификации трудящихся-мигрантов.

VII. Образовательные учреждения

13. Государства-члены должны, в сотрудничестве с социальными партнерами, способствовать разнообразию методов подготовки кадров, чтобы удовлетворять различные потребности отдельных граждан и предприятий и обеспечивать высокие стандарты качества, признание и универсальный характер компетентности и квалификации в рамках национальных систем гарантии качества.

14. Государства-члены должны:

a) разрабатывать рамки для аттестации квалификации образовательных учреждений;

b) определять роль правительства и социальных партнеров в содействии расширению и диверсификации подготовки кадров;

c) включать гарантии качества в государственные системы и содействовать их развитию на частном рынке подготовки кадров, оценивая результаты образования и подготовки кадров;

d) разрабатывать стандарты качества для преподавательских кадров и создавать для них возможности соответствовать этим стандартам.

VIII. Службы профессиональной ориентации и поддержки подготовки кадров

15. Государства-члены должны:

a) оказывать поддержку и способствовать тому, чтобы человек в течение всей жизни имел доступ к службам профессиональной ориентации и информации о развитии карьеры, службам трудоустройства и методам поиска работы, а также к службам поддержки подготовки кадров и мог участвовать в их деятельности;

b) содействовать и поощрять использование информационных и телекоммуникационных технологий, а также традиционной передовой практики в службах профессиональной ориентации и информации о развитии карьеры и службах поддержки подготовки кадров;

c) определять, на основе консультаций с социальными партнерами, роль и обязанности служб занятости, образовательных учреждений и других соответствующих органов и организаций, оказывающих услуги в области информации о профессиональной подготовке, профессиональной карьере и профессиональной ориентации;

d) представлять информацию и ориентиры относительно предпринимательской деятельности, содействовать развитию предпринимательских навыков и повышать понимание педагогами и преподавателями важной роли предприятий, в том числе в обеспечении роста и создании достойных рабочих мест.

IX. Исследования в области развития людских ресурсов, образования, подготовки кадров и непрерывного обучения

16. Государства-члены должны оценивать воздействие, оказываемое их политикой в области образования, подготовки кадров и непрерывного обучения, на прогресс в деле достижения более обширных целей развития людских ресурсов, таких как создание достойных рабочих мест и искоренение бедности.

17. Государства-члены должны развивать собственный национальный потенциал, а также оказывать поддержку и способствовать развитию потенциала социальных партнеров в отношении анализа тенденций на рынках труда и в области развития людских ресурсов и подготовки кадров.

18. Государства-члены должны:

a) осуществлять сбор информации, в разбивке по полу, возрасту и другим социально-экономическим параметрам, об уровне образования, квалификации, деятельности в области подготовки кадров, а также о занятости и доходах, особенно в рамках регулярных обследований населения, с целью выявления тенденций и проведения сравнительного анализа для определения направлений развития политики;

b) формировать базы данных и разрабатывать количественные и качественные показатели, в разбивке по полу, возрасту и другим параметрам, касающиеся национальных систем подготовки кадров, а также осуществлять сбор данных о подготовке кадров в частном секторе, принимая во внимание влияние сбора данных на деятельность предприятий;

c) осуществлять сбор информации об уровне компетентности работников и о новых тенденциях на рынке труда, используя для этого различные источники, включая результаты продольного анализа, которые не ограничиваются традиционными классификаторами специальностей.

19. Государства-члены должны, на основе консультаций с социальными партнерами и принимая во внимание влияние сбора данных на деятельность предприятий, оказывать поддержку и способствовать исследованиям в области развития людских ресурсов и подготовки кадров, в том числе в следующих областях:

a) методологии обучения и подготовки кадров, включая применение информационных и телекоммуникационных технологий в подготовке кадров;

b) признание уровня профессиональных навыков и разработка квалификационных требований;

c) политика, стратегии и основы развития людских ресурсов и подготовки кадров;

d) направление инвестиций в подготовку кадров, а также повышение эффективности и влияния подготовки кадров;

e) определение, измерение и прогнозирование тенденций спроса и предложения в области компетентности и квалификации на рынке труда;

f) выявление и преодоление барьеров, снижающих доступность профессиональной подготовки и образования;

g) выявление и преодоление гендерных различий при оценке уровня компетентности;

h) подготовка, публикация и распространение докладов и документации о политике, исследованиях и имеющихся данных.

20. Государства-члены должны использовать информацию, полученную в результате исследований, для планирования, осуществления и оценки программ.

X. Международное и техническое сотрудничество

21. Международное и техническое сотрудничество в области развития людских ресурсов, образования, подготовки кадров и непрерывного обучения должно быть направлено на:

a) разработку механизма, снижающего отрицательные последствия для развивающихся стран потери квалифицированных кадров вследствие миграции, включая разработку стратегий, укрепляющих системы развития людских ресурсов в странах происхождения, признавая при этом, что создание условий, благоприятных для экономического роста, инвестиций, создания достойных рабочих мест и развития человека, будет оказывать положительное влияние на закрепление в стране квалифицированной рабочей силы;

b) содействие расширению возможностей для женщин и мужчин в получении достойной работы;

c) содействие развитию национального потенциала в реформировании и развитии политики и программ в области подготовки кадров, включая развитие потенциала для социального диалога и установления партнерских отношений в области подготовки кадров;

d) содействие развитию предпринимательской деятельности и достойной занятости, а также обмену опытом, касающимся передовой международной практики;

e) укрепление потенциала социальных партнеров в содействии динамичной политике непрерывного обучения, в частности, в отношении новых аспектов региональной экономической интеграции, миграции и возникающего поликультурного общества;

f) содействие признанию и универсальности навыков, компетентности и квалификации на национальном и международном уровнях;

g) повышение технической и финансовой помощи развивающимся странам и содействие на уровне международных финансовых институтов и специализированных финансовых учреждений согласованной политике и программам, которые ставят вопросы образования, подготовки кадров и непрерывного обучения в центр политики в области развития;

h) учет специфических проблем имеющих задолженности развивающихся стран, изучение возможностей для разработки и использования новаторских подходов к вопросу о выделении дополнительных средств на цели развития людских ресурсов;

i) содействие сотрудничеству между правительствами, социальными партнерами, частным сектором и международными организациями по всем другим аспектам и стратегиям, охваченным в настоящем акте.

XI. Заключительное положение

22. Настоящая Рекомендация пересматривает и заменяет Рекомендацию 1975 года о развитии людских ресурсов.