Рекомендація щодо професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів N 168

Рекомендація щодо професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів N 168

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася 1 червня 1983 року на свою 69-ту сесію,

беручи до уваги існуючі міжнародні норми, які містяться в Рекомендації 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів ( 993_090 ),

відзначаючи, що з часу прийняття Рекомендації 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів відбулися значні зміни в розумінні реабілітаційних потреб, в охопленні та організації служб реабілітації, а також у законодавстві та практиці багатьох держав-членів з питань, що входять до сфери дії вищезазначеної рекомендації,

враховуючи, що 1981 рік був проголошений Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй Міжнародним роком інвалідів під гаслом "Повна участь та рівність" і що всеохоплююча Всесвітня програма дій щодо інвалідів повинна вживати ефективних заходів на міжнародному та національному рівнях по здійсненню цілей "повної участі" інвалідів у соціальному житті та розвитку, а також "рівності",

вважаючи, що ці зміни обумовили доцільність прийняття нових міжнародних норм з цього питання, які особливо брали б до уваги необхідність забезпечити рівність ставлення і можливостей для всіх категорій інвалідів як у сільських, так і в міських районах, у працевлаштуванні і соціальній інтеграції,

постановивши ухвалити ряд пропозицій з професійної реабілітації, що є пунктом 4 порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форму рекомендації, що доповнює Конвенцію 1983 року про професійну реабілітацію інвалідів ( 993_065 ) і Рекомендацію 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів,

ухвалює 20 червня 1983 року цю рекомендацію, яка буде називатися Рекомендацією 1983 року щодо професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів:

I. Визначення та сфера застосування

1. Державам-членам, застосовуючи положення цієї Рекомендації, а також Рекомендації 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів, термін "інвалід" слід розглядати як визначення, що поширюється на осіб, можливості котрих отримувати та зберігати підхожу роботу і просуватись по службі значно обмежені у зв'язку з належним чином підтвердженим фізичним або психічним дефектом.

2. Державам-членам, застосовуючи цю Рекомендацію, а також Рекомендацію 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів, слід вважати метою професійної реабілітації, як це визначено в останній рекомендації, забезпечення інвалідам можливості отримувати та зберігати підхожу для них роботу і просуватись по службі, тим самим сприяючи їхній соціальній інтеграції або реінтеграції.

3. Положення цієї Рекомендації повинні застосовуватись державами-членами за допомогою заходів, які відповідають національним умовам і не суперечать національній практиці.

4. Заходи з професійної реабілітації повинні поширюватись на всі категорії інвалідів.

5. Під час планування й надання послуг у галузі професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів слід, наскільки це можливо, використовувати й пристосовувати для інвалідів існуючі для працівників у цілому служби професійної орієнтації, професійної підготовки, працевлаштування, зайнятості і пов'язані з ними служби.

6. Професійна реабілітація повинна починатися по можливості на більш ранньому етапі. З цією метою системи охорони здоров'я та інші органи, що відповідають за медичну й соціальну реабілітацію, повинні регулярно співпрацювати з органами, які відповідають за професійну реабілітацію.

II. Професійна реабілітація і можливості працевлаштування інвалідів

7. Працюючі інваліди повинні користуватися рівністю можливостей і ставлення щодо забезпечення реальності отримання роботи, збереження її і просування по службі, яка там, де це можливо, відповідає їх персональному вибору та індивідуальній відповідності їй.

8. Під час організації професійної реабілітації і сприяння інвалідам у працевлаштуванні слід дотримуватися принципу рівності ставлення і можливостей для працюючих чоловіків та жінок.

9. Спеціальні позитивні заходи, спрямовані на забезпечення дійсної рівності ставлення і можливостей для інвалідів та інших працівників, не повинні вважатися дискримінаційними по відношенню до інших працівників.

10. Слід вживати заходів щодо сприяння працевлаштуванню інвалідів, які відповідають нормам зайнятості та заробітної платні, що застосовуються до працівників у цілому.

11. Такі заходи, на додаток до перелічених у розділі VII Рекомендації 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів, повинні включати:

a) відповідні заходи щодо створення можливостей працевлаштування на вільному ринку праці, серед них фінансове стимулювання роботодавців для заохочення їхньої діяльності щодо організації професійного навчання і наступного працевлаштування інвалідів, а також розумного пристосування робочих місць, трудових операцій, інструментів, обладнання і організації праці, щоб полегшити таке навчання і працевлаштування інвалідів;

b) надання урядом відповідної допомоги у створенні різних видів спеціалізованих підприємств для інвалідів, які не мають реальної можливості отримати роботу на неспеціалізованих підприємствах;

c) заохочення співробітництва спеціалізованих і виробничих майстерень у питаннях організації та управління з тим, щоб поліпшити становище в галузі працевлаштування працюючих на них інвалідів і по можливості допомогти підготувати їх до роботи у звичайних умовах;

d) надання урядом відповідної допомоги службам професійного навчання, професійної орієнтації, спеціалізованих підприємств і працевлаштування інвалідів, що керуються неурядовими організаціями;

e) сприяння створенню і розвитку кооперативів інвалідами і для інвалідів, в яких, якщо це доцільно, можуть брати участь працівники в цілому;

f) надання урядом відповідної допомоги у створенні і розвитку інвалідами і для інвалідів (і, якщо це доцільно, для працівників у цілому) дрібних промислових підприємств, кооперативних та інших видів виробничих майстерень за умови, що такі майстерні відповідають встановленим мінімальним нормам;

g) усунення, якщо необхідно поетапно, природних, комунікаційних і архітектурних перепон та перешкод, що перешкоджають проїзду, доступу та вільному пересуванню у приміщеннях, призначених для професійного навчання та праці інвалідів; слід враховувати відповідні норми у нових громадських будівлях та устаткуванні;

h) там, де це можливо і доцільно, сприяння розвитку засобів транспорту, що відповідають потребам інвалідів і доставляють їх на місця та з місць реабілітації та роботи;

i) заохочення поширення інформації про приклади фактичної й успішної трудової інтеграції інвалідів;

j) звільнення від внутрішніх податків або будь-яких інших внутрішніх зборів, якими обкладаються при імпорті або згодом окремі товари, навчальні матеріали та устаткування, необхідні для реабілітаційних центрів, виробничих майстерень, роботодавців та інвалідів, а також певні пристосування і апарати, необхідні для сприяння інвалідам в отриманні і збереженні роботи;

k) забезпечення працевлаштування на умовах неповного робочого часу та інші заходи в галузі праці відповідно до індивідуальних якостей інвалідів, які на теперішній час, а також коли-небудь у майбутньому практично не зможуть отримати роботу на умовах повного робочого часу;

l) проведення досліджень і можливе застосування їхніх результатів до різних видів інвалідності з метою сприяння участі інвалідів у звичайному трудовому житті;

m) надання урядом відповідної допомоги, щоб виключити потенційну можливість експлуатації в рамках професійного навчання та спеціалізованих підприємств і сприяння переходу на вільний ринок праці.

12. При розробці програм трудової та соціальної інтеграції або реінтеграції інвалідів слід ураховувати усі форми професійної підготовки; вони повинні включати, де це необхідно і доцільно, професійну підготовку та навчання, модульне навчання, побутову реабілітацію, навчання грамоті та інші пов'язані з професійною реабілітацією галузі.

13. Для забезпечення нормальної трудової і, отже, соціальної інтеграції або реінтеграції інвалідів необхідно також брати до уваги спеціальні заходи допомоги, серед іншого надання пристосувань, апаратів і надання інших індивідуальних послуг, що дозволяють інвалідам отримувати та зберігати підхожу для них роботу і просуватись по службі.

14. Необхідно здійснювати нагляд за заходами з професійної реабілітації інвалідів з тим, щоб оцінювати результати таких заходів.

III. Проведення заходів на місцевому рівні

15. Як у міських, так і в сільських районах і у віддалених місцевостях необхідно організовувати служби професійної реабілітації і здійснювати їхню роботу по можливості за більш повної участі громадськості, особливо за участі представників організацій роботодавців, організацій працівників і організацій інвалідів.

16. Вжиттю заходів щодо організації служб професійної реабілітації інвалідів на місцевому рівні необхідно сприяти за допомогою ретельно розроблених заходів громадської інформації з метою:

a) інформування інвалідів і, при необхідності, їхніх сімей про їхні права і можливості в галузі працевлаштування;

b) подолання упередженості, дезінформації та несприятливого ставлення до працевлаштування інвалідів та до їх соціальної інтеграції або реінтеграції.

17. Керівники на місцях або місцеві групи, в тому числі самі інваліди та їхні організації, повинні співпрацювати з органами охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, з органами з праці та іншими відповідними урядовими органами в справі визначення потреб інвалідів даного району і забезпечення того, щоб інваліди, коли це можливо, брали участь у загальнодоступних видах діяльності та послуг.

18. Служби професійної реабілітації і працевлаштування інвалідів повинні бути складовою частиною розвитку даної місцевості і в міру необхідності отримувати фінансову, матеріальну і технічну допомогу.

19. Необхідне офіційне визнання добровільних організацій, які найкраще зарекомендували себе в справі надання послуг у галузі професійної реабілітації і в наданні інвалідам можливості трудової та соціальної інтеграції або реінтеграції.

IV. Професійна реабілітація у сільських районах

20. Необхідно вживати особливих професійних заходів, щоб забезпечити надання інвалідам сільських районів і віддалених місцевостей послуг в галузі професійної реабілітації на тому ж рівні і на тих же умовах, що й в міських районах. Розвиток таких послуг має бути складовою частиною національної політики розвитку сільських районів.

21. З цією метою необхідно, де це є доцільним, вживати заходів, щоб:

a) призначати існуючі служби професійної реабілітації в сільських районах або, у випадку їх відсутності, призначати служби професійної реабілітації в міських районах як центри підготовки для сільських районів кадрів системи реабілітації;

b) створювати пересувні служби професійної реабілітації, що обслуговують інвалідів сільських районів і є центрами поширення інформації про можливості професійної підготовки та працевлаштування інвалідів у сільських районах;

c) навчати працівників програм сільського та місцевого розвитку методиці професійної реабілітації;

d) надавати позики, дотації або інструменти та матеріали, щоб допомогти інвалідам сільських районів створювати кооперативи і керувати ними або самостійно займатися ремеслами, кустарною чи сільськогосподарською або ж іншою діяльністю;

e) включати допомогу інвалідам в загальну діяльність з розвитку сільських районів, що здійснюється або планується;

f) сприяти інвалідам у тому, щоб їхнє житло знаходилось на розумній відстані від місця роботи.

V. Підготовка кадрів

22. Окрім спеціально підготовлених консультантів і спеціалістів з професійної реабілітації, усі інші особи, які займаються професійною реабілітацією інвалідів і розвитком можливостей у галузі працевлаштування, повинні отримувати професійну підготовку або бути орієнтованими у питаннях реабілітації.

23. Особам, які займаються професійною орієнтацією, професійним навчанням і працевлаштуванням працівників в цілому, належить мати необхідні знання про фізичні та психічні дефекти та їх обмежуючий вплив, а також відомості про існуючі допоміжні служби, щоб полегшити активну економічну та соціальну інтеграцію інвалідів. Цим особам необхідно надавати можливості для приведення їхніх знань у відповідність до нових вимог часу та для накопичення досвіду у цих галузях.

24. Підготовка, кваліфікація та оплата труда персоналу, зайнятого професійною реабілітацією та навчанням інвалідів, повинні відповідати підготовці, кваліфікації та оплаті труда осіб, зайнятих загальним професійним навчанням і виконуючих аналогічні завдання та обов'язки; можливості просування по службі повинні відповідати можливостям обох груп спеціалістів, і належить заохочувати перехід кадрів із системи професійної реабілітації в систему загального професійного навчання й навпаки.

25. Персонал системи професійної реабілітації, спеціалізованих та виробничих підприємств повинен отримувати, в межах його загальної підготовки й в міру необхідності, підготовку в галузі управління виробництвом, виробничої технології та збуту.

26. У випадках, коли відсутня достатня кількість співпрацівників системи реабілітації, які пройшли повну підготовку, слід розглянути можливість вжиття заходів щодо набору та підготовки асистентів і допоміжного персоналу з професійної реабілітації. Ці асистенти і допоміжний персонал неповинні постійно використовуватись замість спеціалістів, які пройшли повну підготовку. В міру можливості слід передбачити підвищення кваліфікації цього персоналу, щоб повною мірою включити його в число співпрацівників, які отримали підготовку.

27. У разі необхідності слід заохочувати створення регіональних і субрегіональних центрів підготовки кадрів професійної реабілітації.

28. Особи, які зайняті професійною орієнтацією та навчанням, працевлаштуванням інвалідів та наданням їм допомоги в роботі, повинні мати належну підготовку та досвід, щоб виявляти мотиваційні проблеми й труднощі, котрі можуть відчувати інваліди, і в межах своєї компетенції враховувати пов'язані з цим потреби.

29. У разі необхідності слід вживати заходів, щоб заохочувати інвалідів до навчання спеціальностям, пов'язаним з професійною реабілітацією, і сприяти отриманню ними роботи у цій галузі.

30. Слід проводити з інвалідами та їхніми організаціями консультації з питань розробки, здійснення та оцінки програм підготовки кадрів для системи професійної реабілітації.

VI. Внесок організацій роботодавців та організацій працівників у розвиток служб професійної реабілітації

31. Організації роботодавців і працівників повинні проводити політику сприяння професійній підготовці та забезпечення інвалідів підхожою роботою на основі рівності з іншими працюючими.

32. Організації роботодавців і працівників спільно з інвалідами та їхніми організаціями повинні мати можливість сприяти розробці політики, що стосується організації і розвитку служб професійної реабілітації, а також проведенню досліджень та внесенню законодавчих пропозицій у цій галузі.

33. Там, де це можливо і доцільно, представників організацій роботодавців, організацій працівників і організацій інвалідів слід включати до складу рад і комітетів використовуваних інвалідами центрів професійної реабілітації і професійного навчання, які приймають рішення із загальних і технічних питань, з тим щоб забезпечити відповідність програм професійної реабілітації потребам різних галузей економіки.

34. Там, де це можливо і доцільно, представникам роботодавців і працівників на підприємстві слід співпрацювати з відповідними спеціалістами у справі розгляду можливостей професійної реабілітації й перерозподілу роботи інвалідів, зайнятих на даному підприємстві, і надання роботи іншим інвалідам.

35. Там, де це можливо і доцільно, необхідно заохочувати підприємства до створення або утримання у тісному співробітництві з місцевими та іншими службами реабілітації власних служб, професійної реабілітації, серед них різних видів спеціалізованих підприємств.

36. Там, де це можливо і доцільно, організації роботодавців повинні вживати заходів для того, щоб:

a) консультувати своїх членів з питань послуг у галузі професійної реабілітації, які можуть бути надані працюючим інвалідам;

b) співпрацювати з органами та установами, які сприяють активній трудовій реінтеграції інвалідів, інформуючи їх, наприклад, про умови праці та професійні вимоги, які повинні задовольняти інвалідів;

c) консультувати своїх членів з питань змін, які можуть бути здійснені щодо працюючих інвалідів, в основних обов'язках або вимогах, що пред'являються до відповідних видів роботи;

d) рекомендувати своїм членам вивчати можливі наслідки реорганізації методів виробництва, щоб вони не призводили до ненавмисного позбавлення інвалідів роботи.

37. Там, де це можливо та доцільно, організаціям працівників необхідно вживати заходів для того, щоб:

a) сприяти участі працюючих інвалідів у обговореннях безпосередньо на місці роботи та на радах підприємства або в будь-якому іншому представницькому органі працівників;

b) пропонувати основні напрямки професійної реабілітації та захисту працівників, які стали інвалідами в результаті захворювання або нещасного випадку на виробництві або в побуті, і включати такі принципи в колективні договори, правила, арбітражні рішення або інші відповідні акти;

c) консультувати щодо заходів, які здійснюються на робочому місці і стосуються працюючих інвалідів, в тому числі щодо адаптації трудових завдань, спеціальних організацій праці, визначення професійної придатності й працевлаштування та встановлення норм виробітку;

d) піднімати проблеми професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів на профспілкових нарадах та інформувати своїх членів через публікації та семінари про проблеми і можливості професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів.

VII. Внесок інвалідів та їхніх організацій у розвиток служб професійної реабілітації

38. Окрім участі інвалідів, зазначеній в пунктах 15, 17, 30, 32 та 33 цієї Рекомендації, їхніх представників і організацій в діяльності по реабілітації, заходи щодо залучення інвалідів і їхніх організацій до розвитку служб професійної реабілітації повинні включати:

a) заохочення участі інвалідів та їхніх організацій у розвитку діяльності на місцевому рівні, спрямованої на професійну реабілітацію інвалідів з метою сприяння їхньому працевлаштуванню або їхній соціальній інтеграції або реінтеграції;

b) надання урядом відповідної підтримки розвитку організації інвалідів і у справах інвалідів та їхній участі в службах професійної реабілітації та працевлаштування, серед них підтримки по забезпеченню програм підготовки для інвалідів у галузі їх соціального самоствердження;

c) надання урядом відповідної підтримки цим організаціям у справі здійснення програм просвіти громадськості, мета яких створювати позитивне ставлення до здібностей інвалідів.

VIII. Професійна реабілітація в рамках систем соціального забезпечення

39. Застосовуючи положення цієї Рекомендації, держави-члени повинні також керуватися положеннями статті 35 Конвенції 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення ( 993_011 ), положеннями статті 26 Конвенції 1964 року про допомогу у випадках виробничого травматизму і положеннями статті 13 Конвенції 1967 року про допомогу по інвалідності, по старості і у випадку втрати годувальника тією мірою, якою вони не зв'язані зобов'язаннями, що випливають з ратифікації цих актів.

40. Там, де це можливо та доцільно, системи соціального забезпечення повинні передбачати або сприяти організації, розвитку та фінансуванню програм професійного навчання, працевлаштування (серед них працевлаштування на спеціалізованих підприємствах) та служб професійної реабілітації інвалідів, включаючи консультації з реабілітації.

41. Ці системи повинні також передбачати стимулювання інвалідів до пошуків роботи та заходи, що сприяють поступовому переходу їх на вільний ринок праці.

IX. Координація

42. Необхідно вживати заходів для забезпечення, наскільки це практично можливо, того, щоб політика і програми професійної реабілітації були скоординовані з політикою та програмами соціально-економічного розвитку (включаючи наукові дослідження та передову технологію), що впливають на управління працею, на загальну політику в галузі працевлаштування, на сприяння працевлаштуванню, професійне навчання, соціальну інтеграцію, соціальне забезпечення, кооперативи, розвиток сільських районів, дрібну промисловість та ремесла, безпеку та гігієну праці, на адаптацію методів та організації праці до потреб особистості та на покращення умов праці.

"Міжнародне законодавство про охорону праці", Конвенції та рекомендації МОП, Київ, 1997 р.