Рішення у справі "Огур проти Туреччини"

РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

20.05.1999

Рішення у справі "Огур проти Туреччини"

Комюніке Секретаря Суду

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 20 травня 1999 року у справі "Огур проти Туреччини", Європейський суд з прав людини постановив, що було порушення статті 2 (право на життя) Європейської конвенції з прав людини ( 995_004 ) у зв'язку зі спланованою і вчиненою акцією, що призвела до смерті сина заявниці (шістнадцять голосів проти одного), та у зв'язку з розслідуваннями, що були проведені органами державної влади (одностайно). Відповідно до статті 41 Конвенції, Суд присудив заявниці певну суму як компенсацію за моральну шкоду та судові витрати.

1. Основні факти

Заявниця - пані Сарія Огур, громадянка Туреччини, 1923 року народження, живе в районі Саріяпрак у провінції Сіірт, де введено в дію надзвичайний стан.

24 грудня 1990 року сили безпеки провели збройну операцію на місцевості, яка належить гірничодобувній компанії, приблизно за 6 кілометрів від селища Дагконак. Сина заявниці Мусу Огура, який працював на шахті нічним охоронцем, було вбито близько 6.30 ранку, наприкінці зміни.

26 грудня 1990 року державна прокуратура заявила, що порушення справи проти державних службовців не належить до її компетенції, і передала матеріали до адміністративної ради провінції Сірнак. 15 серпня 1991 року адміністративна рада ухвалила, що судовий розгляд щодо співробітників сил безпеки, які брали участь в операції 24 грудня 1990 року, не може провадитися в кримінальних судах. На її думку, потерпілий помер уже після попереджувальних пострілів під час операції. Не докази у справі і не взяті від свідків показання могли б підтвердити це, а лише точне встановлення особи, яка стріляла. 19 вересня 1991 року Верховний адміністративний суд підтвердив цю ухвалу.

2. Процедура та склад Суду

Заяву до Європейської комісії з прав людини, подану 16 червня 1993 року, було оголошено прийнятною 30 серпня 1994 року. Після невдалої спроби досягти дружнього врегулювання Комісія у своїй доповіді від 30 жовтня 1997 року виклала факти у справі і висловила думку про те, що було порушення статті 2 (32 голоси проти 1).

Комісія передала справу до Суду 15 грудня 1997 року.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу N 11 до Конвенції ( 994_536 ), справу було передано до Великої палати Європейського суду з прав людини після набуття Протоколом чинності 1 листопада 1998 року. Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло сімнадцять суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Швейцарія),

Голова Антоніо Пастор Рідруехо (Іспанія)

Джованні Бонелло (Мальта)

Єжи Макарчик (Польща)

Пранас Куріс (Литва)

Жан-Поль Коста (Франція)

Франсуаза Тюлкен (Бельгія)

Вера Стражніцка (Словаччина)

Марк Фішбах (Люксембург)

Володимир Буткевич (Україна)

Йосеп Касадеваль (Андорра)

Ніна Важич (Хорватія)

Ханна Софія Грев (Норвегія)

Андраш Бака (Угорщина)

Райт Марусте (Естонія)

Снежана Ботучарова (Болгарія)

Фейяз Гьольчюклю (Туреччина), суддя ad hoc,

а також Пол Махоуні і Мод де Бур-Буквіккіо, заступники Секретаря Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявниця скаржилася на порушення права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції ( 995_004 ).

Рішення Суду

I. Стаття 2 Конвенції ( 995_004 )

A. Попередні заперечення Уряду

1) Невичерпання національних засобів правового захисту

Уряд стверджував у Суді, що заявниця не вичерпала національних засобів захисту, наданих їй турецьким законодавством.

Суд зазначив, що у своєму рішенні від 2 вересня 1998 року у справі "Яса проти Туреччини" він постановив, що від заявника не вимагалося звернутися з тією самою справою для здійснення цивільного та адміністративного розгляду, на що Уряд посилався у Суді. Тому Суд не вважає за доцільне відступати від висновків, прийнятих у цій справі.

Стосовно того факту, що кримінальна процедура була розпочата з ініціативи не заявника, а роботодавця потерпілого, Суд іще раз наголосив, що правило про вичерпання національних засобів захисту має на меті надання договірним державам можливості встановити або захистити право - зазвичай через суди, - а справи про порушення цієї норми є підсудними Європейському суду з прав людини. У даній справі вимогу було задоволено, оскільки скарга, подана роботодавцем потерпілого, мала такий самий наслідок, як і скарга, що могла бути подана заявником, тобто було розпочато кримінальне розслідування.

2) Позбавлення права заперечення

Уряд також виніс на розгляд питання про те, що заявниця була "позбавлена права надавати пояснення", оскільки вона не з'явилася до представників Комісії, уповноважених приймати заяви від свідків в Анкарі, хоча їй було запропоновано це зробити.

Суд зауважив, що те саме стосується й заперечень Уряду, оскільки їх не було подано до Комісії. Щодо справи по суті, то Суд вважає, що сам факт нез'явлення заявниці перед органами Конвенції ( 995_004 ) не впливає на чинність оскарження, поданого належним чином і своєчасно, забезпечивши підтримку своєї заяви, поданої на розгляд Суду.

Отже, попередні заперечення Уряду слід було відхилити.

B. Суть справи

1) Смерть сина заявниці

Перш за все Суд зауважив, що жодна зі сторін у справі не заперечила того факту, що потерпілий був убитий пострілом, зробленим співробітником сил безпеки. Позиції сторін розходилися щодо того, чи кулю було випущено як попереджувальний постріл, чи це був постріл у потерпілого, а також щодо обставин, за яких це сталося.

Суд зауважив, що з-поміж усіх опитаних свідків лише співробітники сил безпеки заявили, що на них було вчинено збройний напад. З огляду на прийнятність доказів, Суд вирішив, що свідчення про появу на місці події сил безпеки внаслідок будь-якого збройного нападу є недостатньо обґрунтованим.

Далі Суд зауважив, що лише один із опитаних свідків повідомив, начебто було зроблено усне попередження, тим часом як інший твердив, що такого попередження не було, а зі слів третього свідка випливало, що він взагалі не пам'ятає, що сталося. Суд дійшов висновку про відсутність достатнього доказу на підтвердження того факту, що сили безпеки зробили звичайні у таких випадках попередження.

Кілька свідків пояснили, що смерть сина заявниці була спричинена попереджувальним пострілом, а Уряд у своєму меморандумі додав, що куля уразила Мусу Огура в потилицю, а це означає, що він утікав. У зв'язку з цим Суд підкреслив, що за правилами попереджувальні постріли робляться в повітря рушницею у вертикальному положенні для того, щоб нікого не уразити. Це було ще суттєвіше у даній справі, оскільки видимість була дуже слабка, а отже, важко уявити, що попереджувальний постріл міг уразити потерпілого в шию. Відтак Суд вирішив, що навіть коли припустити, що Муса Огур був убитий попереджувальною кулею, постріл було зроблено неправильно, з грубою необережністю, незалежно від того, чи утікав потерпілий.

Зрештою всі недоліки спланування та здійснення операції достатньою мірою дали можливість дійти висновку, що застосування сили проти Муси Огура не було співмірним та, відповідно, абсолютно необхідним під час захисту будь-якої особи від незаконного насильства чи арешту. Тому в даному випадку було порушення статті 2.

2) Внутрішньодержавне розслідування

Суд наголосив, що обов'язок захищати право на життя (стаття 2 Конвенції ( 995_004 ), а також загальний обов'язок держави забезпечувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, визначені в Конвенції права і свободи (стаття 1 Конвенції), вимагають певної форми ефективного офіційного розслідування, коли має місце позбавлення життя осіб внаслідок застосування сили. Розслідування має встановити відповідальних осіб та визначити для них покарання.

Суд зауважив, що під час огляду місця події державний прокурор Сірнака обмежився обстеженням тіла убитого, вивченням місця пригоди і відтворенням подій, а також допитом трьох свідків, які також були нічними охоронцями і працювали разом з потерпілим. Однак Суд зауважив, що належне обстеження, зокрема балістична експертиза, мало бути проведене одразу ж після отримання всіх речових доказів.

Щодо свідків, допитаних прокурором на місці події, то всі вони є членами бригади нічних охоронців. Жодного співробітника служби безпеки, що брали участь в операції, не було допитано в даній ситуації. Зрештою, висновок експерта, підготовлений на вимогу прокурора, містив нечітку інформацію, а речові докази здебільшого не підтверджувалися фактами.

Подальше розслідування, проведене органами адміністративного розслідування, мало в чому усунуло недоліки попереднього. Не було проведено розтину тіла або іншої судової експертизи, зокрема балістичної експертизи, і, крім того, жодного співробітника служби безпеки, що брали участь в операції, не було допитано, хоча їхні імена були відомі.

Нарешті, доводиться зауважити, що під час адміністративного розслідування матеріали справи були недоступними для близьких родичів потерпілого, які не мали можливості ознайомитися з ними. Верховний адміністративний суд постановив рішення 15 серпня 1991 року виключно на підставі наявних матеріалів справи, і ця частина провадження також була недоступною для рідних загиблого.

Таким чином, розслідування у справі не можна визнати ефективним та здатним привести до встановлення відповідальних за події осіб і до належного покарання. Тому і з цього погляду також було порушення статті 2.

II. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 )

Заявниця вимагала 400000 французьких франків як компенсацію за матеріальні збитки, 100000 французьких франків - за моральну шкоду та 240000 французьких франків на покриття судових витрат.

Суд відхилив вимогу стосовно відшкодування матеріальних збитків, але, керуючись принципом справедливості, присудив заявниці 100000 французьких франків як компенсацію за моральну шкоду та 30000 французьких франків за судові витрати.

Судді Бонелло та Гьольчюклю висловили окремі думки, які додаються до судового рішення.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (www.dhcour.coe.fr) у день їх постановлення.

Відповідно до Регламенту ( 980_067 ), Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.

Канцелярія Європейського суду з прав людини

F-67075 Strasbourg Cedex

Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell)

Телефон: (0)3 88-41-24-92;

факс: (0)3 88-41-27-91