Тип: Рішення
Дата: 18 лютого 1999 р.
Статус: Не визначено
РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
РІШЕННЯ
18.02.1999
Рішення у справах "Уейт і Кеннеді проти Німеччини" та "Бір і Ріган проти Німеччини"
Комюніке Секретаря Суду
У рішеннях, ухвалених у Страсбурзі 18 лютого 1999 року у справах "Уейт і Кеннеді проти Німеччини" (заява N 26083/94) та "Бір і Ріган проти Німеччини" (заява N 28934/95), Європейський суд з прав людини одностайно постановив, що порушення пункту 1 статті 6 (право на доступ до суду) Європейської конвенції з прав людини ( 995_004 ) не було.
1. Основні факти
Пан Річард Уейт, британський громадянин, 1946 року народження, живе в місті Грішем. Пан Террі Кеннеді, також британський громадянин, 1950 року народження, живе у Дармштадті.
Пан Карлхайнц Бір, громадянин Німеччини, 1952 року народження, живе у Дармштадті. Пан Філіп Ріган, громадянин Великої Британії, 1960 року народження, живе в Лондоні, Сполучене Королівство.
Усі заявники, найняті іноземними компаніями, працювали в Європейському космічному агентстві (ЄКА) і обслуговували Європейський центр управління космічними польотами у Дармштадті. Коли їхні контракти не було поновлено, вони подали проти ЄКА позови до Дармштадтського суду з вирішення трудових спорів. Вони стверджували, що, відповідно до німецького Закону про забезпечення трудової сили (тимчасового персоналу), набули статусу працівників Європейського космічного агентства. Під час судового розгляду Європейське космічне агентство посилалося на свою непідсудність юрисдикції, згідно зі статтею XV (2) Конвенції ЄКА та Додатком I до неї. Суд із вирішення трудових спорів визнав позови неприйнятними, вважаючи аргументацію Європейського космічного агентства правомірною, оскільки у розділі 20 (2) Закону про суди передбачено, що, відповідно до норм міжнародного права або згідно з міжнародними договорами чи іншими правовими нормами, особи можуть мати непідсудність юрисдикції.
Щодо справи пана Уейта і пана Кеннеді, то апеляційний суд із трудових спорів Франкфурта-на-Майні та федеральний суд із трудових спорів підтвердили, що непідсудність юрисдикції не дає підстав для судового розгляду. Федеральний Конституційний суд відмовився ухвалити рішення за апеляцією заявників.
2. Процедура і склад Суду
Заяви N 26083/94 і N 28934/95 було подано до Європейської комісії з прав людини 24 листопада 1994 року і 13 вересня 1995 року відповідно. Проголосивши заяви прийнятними, Комісія у двох доповідях від 2 грудня 1997 року висловила думку про те, що порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) (сімнадцять голосів проти п'ятнадцяти) не було. 16 березня 1998 року Комісія передала справу до Суду.
Згідно з перехідними положеннями Протоколу N 11 до Конвенції ( 994_536 ), справу було передано до Великої палати нового Європейського суду з прав людини після набуття чинності цим Протоколом 1 листопада 1998 року.
Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:
Люціус Вільдхабер (Швейцарія), Голова
Елізабет Палм (Швеція)
Луїджі Феррарі Браво (Італія)
Люціус Кафліш (Швейцарія)
Жан-Поль Коста (Франція)
Віллі Фурманн (Австрія)
Карел Юнгвірт (Чехія)
Марк Фішбах (Люксембург)
Бостьян Жупанчич (Словенія)
Ніна Важич (Хорватія)
Джон Хедіган (Ірландія)
Вільгельміна Томассен (Нідерланди)
Маргарита Цаца-Ніколовська (колишня югославська республіка Македонія)
Тудор Пантіру (Молдова)
Егілс Левіц (Латвія)
Крістак Трая (Албанія)
Екгарт Кляйн, суддя ad hoc,
а також Пол Махоуні, заступник Секретаря Суду.
3. Стислий виклад судового рішення
Оскарження
Заявники стверджували, що їм не було забезпечено справедливого судового розгляду з приводу питання, чи існували між ними та Європейським космічним агентством договірні відносини відповідно до німецького Закону про забезпечення трудової сили (тимчасового персоналу). На їхню думку, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
Рішення Суду
Суд наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) гарантує кожному право на розгляд судом скарги стосовно його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття втілює "право на суд". Право на доступ, тобто право порушити позов у цивільних судах, становить лише один аспект цього права (справа "Голдер проти Сполученого Королівства" ( 980_086 ), рішення від 21 лютого 1975 року, серія А, N 18).
Суд зазначив, що позов заявників проти ЄКА було визнано неприйнятним і що розгляд справи в німецьких судах із вирішення трудових спорів зосередився на питанні, чи може Європейське космічне агентство правомірно посилатися на свою непідсудність юрисдикції.
Суд вважає, що аргументи, наведені німецькими судами із вирішення трудових спорів, які обґрунтовують правомірність непідсудності юрисдикції Європейського космічного агентства, не можна вважати безпідставними. Далі він розглянув те, чи доступ у рамках попереднього питання був достатнім для забезпечення "права" заявників "на суд" у світлі принципів, встановлених у його практиці (справа "Файєд проти Сполученого Королівства", рішення від 21 вересня 1994 року, серія А, N 294), зокрема забезпечення потреби в такому обмеженому доступі для досягнення законної мети, щоб підтримувалося розумне співвідношення між застосовуваними засобами і метою, якої заявники прагнули досягти.
На думку Суду, норма непідсудності юрисдикції, яку застосували німецькі суди до Європейського космічного агентства, має законну мету. Отже, надання міжнародним організаціям пільг та імунітету є суттєвим засобом забезпечення належного функціонування таких організацій незалежно від одностороннього втручання з боку окремих урядів.
Щодо питання розумного співвідношення Суд вважає, що, коли держави утворюють міжнародні організації з метою здійснення або зміцнення співробітництва у певних галузях і надають цим організаціям певну компетенцію та імунітет, це може позначитися на захисті основних прав. Якби держави-учасниці тим самим звільнялися від своєї відповідальності за Конвенцією ( 995_004 ) щодо галузі, на яку поширюється така компетенція чи імунітет, це суперечило б меті Конвенції.
При визначенні того, чи правомірним було визнання непідсудності Європейського космічного агентства німецькій юрисдикції, суттєвим чинником для Суду була наявність у заявників розумних альтернативних засобів ефективного захисту прав, згідно з Конвенцією ( 995_004 ). На думку Суду, оскільки заявники стверджували про існування трудових відносин між ними та Європейським космічним агентством, вони могли, і їм слід було, звернутися до апеляційної колегії Європейського космічного агентства, яка є "незалежною від Агентства", має юрисдикцію "розглядати спори щодо будь-якого явного або неявного рішення Агентства, які виникли між ним і членом персоналу" (правило 33.1 Правил внутрішнього розпорядку Європейського космічного агентства). Суд також урахував можливість, надану для тимчасових робітників, домагатися відшкодування від фірм, які найняли їх на роботу, а потім звільнили після закінчення строків їхніх контрактів.
Суд дійшов висновку, що не можна встановлювати співвідношення у такий спосіб, який змусить міжнародну організацію брати участь у внутрішньодержавному позові, пов'язаному з умовами найму, що передбачені в національному трудовому законодавстві. Таке тлумачення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) перешкоджатиме належному функціонуванню міжнародних організацій і суперечитиме сучасній тенденції, спрямованій на розширення та зміцнення міжнародного співробітництва.
Зважаючи на всі ці обставини, Суд постановив, що, визнавши факт непідсудності юрисдикції Європейського космічного агентства, німецькі суди не перевищили меж в оцінці справи.
Відповідно до Регламенту ( 980_067 ), Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.
Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла
Телефон: (0)3 88-41-24-92; факс: (0)3 88-41-27-91